Уряд України запровадив новий порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення. Цей механізм діятиме протягом усього періоду воєнного стану та додатково шість місяців після його завершення. Однак, як зазначають експерти, ключові бар’єри для експорту, зокрема міжвідомче погодження та фінансові ризики, залишаються незмінними.
Нова постанова Кабінету Міністрів №875 від 1 липня 2026 року “Порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання на період дії правового режиму воєнного стану в Україні” має на меті полегшити процес експорту оборонної продукції. Проте, аналіз свідчить, що суттєвих змін у системі експортного контролю не відбулося.
Основні положення затверджених змін
Згідно з новими правилами, термін розгляду заяви на отримання дозволу на експорт скорочено до 30 календарних днів. Для держав-партнерів, що входять до формату Drone Deal, погодження від профільної міжвідомчої комісії більше не вимагається.
Цей механізм застосовується до товарів військового призначення, товарів подвійного використання та технологій вартістю від 15 мільйонів гривень. Вартісний поріг не поширюється на комплектуючі.
Міністерство закордонних справ формуватиме перелік країн, яким дозволено постачання, тоді як Міністерство оборони визначатиме перелік критичних товарів, заборонених до передачі.
Виробники повинні довести свою спроможність виконувати експортні замовлення, не шкодячи державним оборонним замовленням.
Передача технологій здійснюватиметься без відчуження прав інтелектуальної власності. Обов’язковим є контроль за реекспортом, а також 20-відсотковий платіж від вартості товарів, виготовлених за цими технологіями, у разі їх подальшого експорту до третіх країн.
Незважаючи на заявлені нововведення, експерти вказують на неповний характер ухвалених рішень.
Зокрема, новий порядок не скасовує ключові елементи існуючої системи експортного контролю. Не усувається необхідність реєстрації та попередньої експертизи товарів у Державній службі експортного контролю. Також залишається обов’язковим міжвідомче погодження з Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони та іншими органами.
Процедура не стала універсально доступною для всіх країн, і фінансові ризики для компаній, які мусять сплачувати значні суми до отримання остаточного дозволу, також зберігаються.
Тому вважати це радикальним спрощенням передчасно.
30-денний термін не є загальним строком процедури
Одним із головних аспектів нового порядку є заявлений 30-денний термін для видачі дозволу.
“Це звучить привабливо для бізнесу. Проте, ці 30 днів не можна розглядати ізольовано від інших етапів процесу. Новий порядок не скасовує попередню експертизу товарів у Державній службі експортного контролю, яка, згідно з чинними нормами, може тривати до 60 днів”, – зазначає Андрій Мінаков, заступник генерального директора ТОВ “Інкомпас” та член громадської ради при Держекспортконтролі України.
За його словами, на практиці це означає, що загальний час очікування може сягати 90 днів: 60 днів на попередню експертизу та 30 днів на розгляд заяви на дозвіл.
“90 днів – це не швидкий процес і не суттєве прискорення. Фактично, це стандартний термін, з яким бізнес стикався і раніше”, – вважає пан Мінаков.
Таким чином, ключовим питанням є не сама цифра “30 днів”, а реальний загальний термін, який пройде від першого звернення компанії до моменту фактичного отримання дозволу.
Головний бар’єр – міжвідомче погодження – залишився
Найбільшою проблемою для експортерів завжди було не стільки документообіг, скільки непередбачуваність на етапі міжвідомчого погодження.
Новий порядок не скасовує необхідність отримання погоджень від СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерства оборони та інших відомств. Саме ці погодження, згідно з досвідом ринку, найчастіше ставали причиною відмов у наданні дозволів.
“Цей фактор залишився. І це найважливіше, що має усвідомлювати бізнес щодо нового порядку. Навіть якщо процедура включатиме передбачені терміни чи елементи мовчазного погодження, непередбачуваність збережеться, якщо логіка міжвідомчої оцінки не зміниться”, – пояснює пан Мінаков.
Він підкреслює, що компанія може мати всі необхідні документи, пройти попередню експертизу, мати контракт і покупця, але все одно залежатиме від позиції кількох органів, чиї критерії оцінки не завжди є прозорими для ринку.
“Для бізнесу це означає одне: формально процедура змінилася, але ключовий ризик відмови нікуди не зник”, – додає представник ТОВ “Інкомпас”.
30% до отримання дозволу – це фінансова ризикованість
Ще більш проблематичним, на думку пана Мінакова, є питання оплати за оформлення та видачу дозволу.
“За частину операцій компанії мусять сплатити до бюджету до 30% вартості товарів ще до отримання остаточного дозволу. Важливим є не лише саме навантаження, а й момент сплати. Якщо бізнес сплачує значну суму наперед, а потім отримує відмову, це перетворюється на фінансову рулетку, особливо якщо держава залишає ці кошти собі у разі відмови”, – вважає він.
Для виробника оборонної продукції 30% вартості товару – це не просто технічний збір. Це обігові кошти, які могли б бути спрямовані на виробництво, закупівлю комплектуючих, виплату заробітної плати, дослідження та розробки, виконання державного замовлення або масштабування потужностей.
Пан Мінаков вважає, що навіть для великих компаній такий платіж може бути відчутним, а для малих і середніх виробників він може стати стримуючим фактором.
“У результаті держава нібито відкриває можливості для міжнародних передач, але одночасно створює для бізнесу високий фінансовий поріг. І не кожна компанія зможе або захоче ризикувати такими коштами до отримання остаточного рішення”, – вважає представник компанії “Інкомпас”.
Порядок працюватиме лише для обмеженого кола країн
Ще один важливий аспект: новий порядок не є універсальним механізмом для будь-яких міжнародних передач.
“Він діятиме лише щодо певного кола держав. Тобто, компанії недостатньо мати товар, контракт і потенційного покупця. Важливо, щоб країна призначення входила до відповідного переліку, а сама операція пройшла всі необхідні погодження”, – пояснює пан Мінаков.
Він наголошує, що з точки зору безпеки в умовах війни це зрозуміло. Проте, з точки зору бізнесу, це означає, що механізм буде доступний лише в обмеженій кількості випадків.
“Тому це не відкриття ринку у класичному розумінні. Це контрольований режим вибіркового допуску. І якщо критерії формування переліку країн не будуть зрозумілими та прогнозованими, компаніям буде складно будувати довгострокову міжнародну стратегію”, – додає фахівець.
Що ж насправді спростили?
“Якщо говорити відверто, реальне спрощення в новому порядку є. Але воно одне. Експортери більше не мусять отримувати окремі повноваження на експорт товарів військового призначення за старою процедурою. Це важливо, оскільки отримання таких повноважень могло тривати до пів року”, – зазначає пан Мінаков.
За його словами, для компанії, яка тільки планує вихід на міжнародні ринки, це позитивна зміна.
“Проте, це не означає, що вся процедура стала простою. Це означає, що прибрали один великий етап. Водночас залишилися попередня експертиза, міжвідомче погодження, обмеження за країнами, значна попередня оплата та ризик відмови. Крім того, компанії, які давно серйозно планували експорт, вже займалися отриманням відповідних повноважень або проходили цю процедуру. Тому для частини ринку це спрощення не буде революційним”, – наголошує пан Мінаков.
На думку представника компанії “Інкомпас”, рішення уряду не є радикальним спрощенням і не означає повноцінного відкриття ринку. Це спеціальний воєнний порядок, який створює можливості для міжнародних передач, але залишає більшість ключових ризиків.
“Новий порядок не скасовує реєстрацію та попередню експертизу товарів у Державній службі експортного контролю. Не усуває міжвідомче погодження, яке було основним джерелом відмов. Не гарантує, що 30 днів на папері не перетворяться на 90 днів на практиці. Не робить механізм доступним для всіх країн. І створює серйозний фінансовий ризик через необхідність сплати значної частини вартості товару до отримання дозволу”, – вважає пан Мінаков.
Тому сьогодні головне питання не в тому, чи формально дозволили міжнародні передачі. Питання в тому, чи стане цей порядок реальним робочим інструментом для бізнесу.
Поки що відповідь не є очевидною.
Український оборонний бізнес потребує виходу на міжнародні ринки. Однак, як наголошує пан Мінаков, йому потрібні не лише формальні дозволи. Йому потрібні передбачувані терміни, зрозумілі критерії погодження, адекватна вартість доступу та процедура, в якій виробник не ризикує втратити значні кошти ще до того, як держава ухвалить остаточне рішення.
Порада від Українські факти: Хоча новий порядок експорту озброєнь пропонує певні переваги, він не усуває суттєвих перешкод, таких як тривалі міжвідомчі погодження та високі фінансові ризики, тому бізнесу слід бути обачним.
Дізнатися більше на: unn.ua