У Києві завершився 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль. За дев’ять днів глядачам показали понад 80 фільмів у десяти програмах, зокрема 13 українських стрічок Національного конкурсу. Важливою частиною фестивалю стали професійні дискусії про те, як розвивати українське кіно під час війни і де шукати ресурси для нових проєктів.
17-й Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ) відбувся у Києві з 27 серпня по 4 вересня. Цього року на фестивалі було представлено понад 80 українських та зарубіжних кінострічок у десяти різних програмах. До Національного конкурсу увійшли 13 повнометражних українських фільмів. Окрім кінопоказів, програма ОМКФ включала професійні панельні дискусії за участю режисерів, продюсерів, акторів, ветеранів та інших представників кіноіндустрії, повідомляє УНН.
Кіно нової реальності
17-й ОМКФ утретє поспіль пройшов у Києві. Через повномасштабне вторгнення та безпекові ризики, фестиваль було тимчасово перенесено з Одеси до столиці. Основними майданчиками цьогорічного кіноогляду стали київські кінотеатри “Жовтень” та “Оскар”. Глядачам запропонували до перегляду понад 80 стрічок у десяти тематичних програмах.
Особливістю цього року стала Національна конкурсна програма, до якої увійшли виключно фільми, зйомки яких завершилися у 2025 або 2026 роках. Це означає, що всі представлені роботи створені в умовах повномасштабної війни росії проти України.
Серед головних прем’єр фестивалю — антиутопія Валентина Васяновича “За перемогу!”. Режисер пропонує глядачеві зазирнути не стільки у війну, скільки у повоєнну Україну, де перемога не гарантує повернення до звичного життя. Сюжет зосереджений на кінорежисері, який залишається в країні, але не може продовжувати роботу як раніше. Його дружина та донька вже кілька років живуть у Відні й не бачать причин для повернення. Через особисту драму Васянович порушує актуальні проблеми розірваних сімей, еміграції та викликів, з якими стикаються люди в країні після завершення війни, коли довоєнне життя вже неможливе.
До Національного конкурсу також були включені стрічки “Мрія Кіри” Дениса Колеснікова та “Соліст” Сергія Сторожева.
Виділялася на фестивалі й документалістика. Особливу увагу глядачів привернула робота Євгена Тітаренка — фільм “Generation 2014”. Режисер протягом десяти років спостерігав за шістьма добровольцями медичного батальйону “Госпітальєри”, показуючи, як війна, що розпочалася для них у 2014 році, змінила їхнє життя та особистісний розвиток.
Фільм Жанни Довгич “Мир для Ніни” розповідає історію Ніни Брановицької, матері захисника Донецького аеропорту Ігоря Брановицького. Її син потрапив у полон у 2015 році, де був закатований та вбитий росіянами. У фільмі мати загиблого воїна шукає свідків, намагається відновити обставини його загибелі та добивається справедливості.
Тема війни знайшла відображення й у Міжнародному конкурсі. Болгарсько-грецька стрічка “Брудні гроші — білі ночі” Крістіни Ґрозевої та Петара Валчанова показує, як російське вторгнення в Україну руйнує плани подружжя, яке збирало кошти на подорож до Санкт-Петербурга. Ця історія ілюструє спроби людей залишатися “поза політикою”, навіть коли війна безпосередньо впливає на їхнє життя.
Угорський фільм Ґабора Холтаї “Як удома” побудований як сюрреалістичний трилер, але фактично висвітлює механізми функціонування авторитарної держави, де брехня стає нормою, якщо суспільство її приймає.
Окремо на ОМКФ було представлено програму “Фестиваль фестивалів”, яка включала стрічки, вже відзначені нагородами на міжнародних кінофорумах. Серед них — володар Гран-прі Sundance-2026 “Ведмідь-бешкетник” Ґабріели Осіо Ванден і Джека Вейсмана, а також “Бляшаний замок” Александра Мерфі, що був відзначений у Каннах.
Як війна росії проти України змінила кіноіндустрію?
Окрім кінопоказів, на ОМКФ діяла професійна секція Film Industry Office. Тут представники кіноіндустрії обговорювали не лише окремі фільми, а й загальні проблеми галузі під час війни.
Серед ключових тем були: фінансування нових кінопроєктів, міжнародна співпраця, дистрибуція українських фільмів, робота телеканалів та стрімінгових платформ, а також підходи до роботи з тематикою війни, військових та ветеранів у кінематографі.
Окрема сесія обговорень була присвячена темі ветеранів.
На панельній дискусії “Ветерани, війна і кіно: нові герої, нові професії” обговорювалися можливості залучення військових до сфери кіно та телебачення, як не тільки як персонажів, але й як повноцінних членів знімальних та творчих колективів. У дискусії взяли участь: засновник BRIGHT POINT Skalyha Foundation Єгор Скалига, продюсер і ветеран Володимир Яценко, режисер, актор і військовослужбовець Ахтем Сеітаблаєв, генеральний продюсер серіального виробництва ICTV2 Дмитро Хрипун, ведучий і продюсер 2+2 Максим Сухенко та директорка з комунікацій і партнерств Work.ua Леся Примакова. Модератором панелі виступила телеведуча Юлія Зорій.
Продюсер і ветеран Володимир Яценко наголосив, що українська ситуація відрізняється від загальноприйнятого уявлення про ветерана. Тисячі людей, які до війни працювали у кіно, бізнесі, культурі та інших сферах, пішли на фронт. Після служби далеко не всі зможуть просто повернутися до свого попереднього життя.
“Ми — цивільні, які пішли на війну. Найважливіше — пам’ятати про травми. Багато хто, як мені здається, очікує, що повернеться таким, як був. (…) Вони будуть дещо іншими, ніж були”, — зазначив Яценко.
Єгор Скалига, який до повномасштабної війни майже 20 років працював у кіноіндустрії, підкреслив, що сама галузь має багато професій, де військовий досвід може стати перевагою. Йдеться про роботу постановників, освітлювачів, адміністраторів, водіїв та інших членів знімальної групи.
“Людина, яка змогла побудувати собі житло в норі, вона точно так само зможе побудувати декорацію за дві доби — трикімнатну квартиру. Тому точок входу багато”, — додав Скалига.
Він погодився з думкою Яценка щодо необхідності врахування наслідків війни — проблем зі здоров’ям, пам’яттю чи психологічним станом. За словами Скалиги, у таких випадках важливо не відмовлятися від людини, а враховувати її досвід та допомагати адаптуватися.
Це одна з ключових змін, яку війна принесла українській культурі. Ветеран для кіно — це вже не лише персонаж. Це потенційний сценарист, режисер, оператор.
Кіно сьогодні формує образ українського військового, з яким країна житиме десятиліттями. Саме тому на Film Industry Office окремо обговорювали етику роботи з жінками-військовими, межі між художнім задумом та психологічною безпекою героїв, а також питання, хто взагалі має право розповідати про чужий бойовий досвід.
Інші дискусії були присвячені тому, як Україна запам’ятає цю війну, та де проходить межа між мистецтвом, документуванням і пропагандою.
“Культура — це наш простір. І цей простір дає нам сили бути собою. Захищаючи його, ми чинимо спротив”, — наголосив речник 8-го корпусу Десантно-штурмових військ ЗСУ Вадим Карп’як під час панелі про культурний спротив.
Фактично, після 2022 року культура в Україні втратила можливість існувати окремо від війни. Навіть фільм, що не стосується безпосередньо війни, створюється людьми, які живуть у війні, втрачають близьких, переживають масову еміграцію і вже зараз формують пам’ять про події, що визначатимуть майбутнє країни на покоління вперед.
Не чекати, поки війна стане історією
Символічною фігурою цьогорічного фестивалю став боснійський режисер і сценарист Даніс Тановіч. Його дебютна повнометражна стрічка “Нічия земля”, створена на основі власного досвіду роботи документалістом під час Боснійської війни, отримала “Оскар”, “Золотий глобус” та приз за найкращий сценарій Каннського кінофестивалю.
На ОМКФ Тановіча було нагороджено Lifetime Achievement Award за внесок у світове кіномистецтво. Під час вручення нагороди президентка фестивалю Вікторія Тігіпко закликала українських режисерів не зволікати, а говорити про війну вже зараз, не чекаючи, доки вона стане історичною подією.
Ця думка відображає загальний настрій цьогорічного фестивалю. Українське кіно осмислює війну, говорить про втрати та біль, ветеранів, еміграцію та майбутнє країни. Водночас автори шукають шляхи, аби не обмежувати українське кіно лише воєнною тематикою, залишаючи простір і для інших історій.
Порада від Українські факти: 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль продемонстрував, як українське кіно трансформується під впливом війни, досліджуючи нові наративи, залучаючи ветеранів до творчого процесу та осмислюючи виклики повоєнного життя.
Джерело новини: unn.ua