У Києві презентували книгу про Харківську наступальну операцію ЗСУ
Харківська операція, що відбулася восени 2022 року, спочатку не планувалася як настільки масштабний наступ. За словами ексголовнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, Генеральний штаб розглядав її лише як відволікаючий маневр. На проведення операції було виділено лише 20-30% від необхідних боєприпасів.
Про ці та інші маловідомі деталі стало відомо під час презентації військово-історичного нарису «Харківська наступальна операція». Авторами книги є колектив військових істориків Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ. Подія була присвячена четвертій річниці успішного контрнаступу на Харківщині.
Нагадаємо, що з 6 по 2 жовтня 2022 року Сили оборони України провели стрімкий наступ, звільнивши 94% окупованої території Харківської області, що становить 11,5 тис. кв. км та майже 500 населених пунктів. Окрім цього, було звільнено сім сіл на Луганщині. Російські війська відступили, залишивши значну кількість арсеналів, техніки та боєприпасів. Українські захисники захопили близько 400 трофейних танків, майже 400 бойових машин піхоти та дві сотні бронетранспортерів. За перший тиждень наступу були звільнені Балаклія та Ізюм, а згодом – Куп’янськ і Вовчанськ. На півночі Харківщини українські війська вийшли на державний кордон.
«Іноді ми просувалися вперед на 30 кілометрів за добу», – згадує Павло Федосенко, який на той час командував 92-ю бригадою, а нині є заступником командира 11-го армійського корпусу. Полковник прибув на презентацію книги безпосередньо з фронту.
«Якби були резерви для нарощування сил, ми б дійшли до Лисичанська»
На презентації було надано чітку відповідь на запитання, чому ЗСУ не розвинули успіх далі й не пішли на звільнення північного сходу Донецької області.
«Ми не мали резервів для подальшого просування, – пояснив генерал Анатолій Баргілевич, колишній начальник Генерального штабу. – Усю операцію проводили наші сили (підрозділи угруповання військ «Хортиця»), резервів нам не надали». Генерал Юрій Лебідь, який у 2022-2023 роках командував Нацгвардією, додав: «Наступ завершився на річці Чорний Жеребець. Я пам’ятаю, як Сирський сказав: якби були резерви для нарощування сил, ми б дійшли до Лисичанська». Підрозділи Нацгвардії також брали участь у харківській операції.
За словами генералів, Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та Генеральний штаб зосередили свою увагу на Херсонщині, де вже тривали інтенсивні бойові дії. Туди спрямовувалися новітня техніка та боєприпаси, надані партнерами, зокрема дефіцитні тоді 155-мм артилерійські снаряди. Загалом, війська на всіх напрямках відчували «снарядний голод». Командуванню ОСУВ «Хортиця» було запропоновано провести «відволікаючі наступальні дії» на Горлівському або Лисичанському напрямках, які виявилися добре укріпленими. Сирський запропонував Харківщину, але, як вважає генерал Баргілевич, «ніхто в керівництві ЗСУ не вірив в успіх харківської операції».
На відміну від херсонського контрнаступу, який активно анонсували у ЗМІ, підготовка до Харківської операції проходила в повній інформаційній тиші. Сирський зазначив, що на Харківщині в той час не спостерігалося інтенсивних бойових дій, тому російські війська, ймовірно, не очікували контрнаступу. «Розвідка виявила найслабшу ділянку противника в районі Балаклії. Крім того, там розташований 65-й арсенал, який нас дуже цікавив. Туди ми й спланували удар. План полягав у тому, щоб дійти до Ізюма та оточити його», – розповів Сирський.
Таким чином, початковий план наступу був доволі обережним і не передбачав амбітних цілей, як-от відвоювання Куп’янська чи вихід на лівий берег річки Оскіл. Основний ударний кулак було сформовано з підрозділів трьох бригад: 92-ї, 90-ї та 95-ї десантно-штурмових військ. Перекидання цих підрозділів до району майбутнього наступу тривало майже місяць.
«Це треба було зробити повільно, непомітно, щоб противник не запідозрив накопичення військ. Тому ми переправляли по одному танку, по одному БТРу на день, щодня кілька піхотинців перетинали річку. Розмінування мінних полів також проводилося поступово, знешкоджуючи по кілька мін на день», – пояснив полковник Федосенко.
На деяких ділянках проводилися імітаційні штурми. В одному з таких брав участь лауреат Шевченківської премії Павло Белянський (позивний «Паштет»).
«Три місяці ми сиділи в траншеї, не рухаючись. Росіяни били по нас артилерією, а наша артилерія не відповідала. Ми запитали артилеристів, чому вони не відповідають. Нам сказали: «Є наказ – не стріляти». Одного разу ми штурмували село Великий Бурлук, але невдало. Багато хлопців були у відчаї і хотіли покинути позиції, – розповів Белянський на презентації. – А через три дні почався контрнаступ. Тоді ми зрозуміли, що поки ми демонстрували росіянам, що тут немає серйозних сил, лише якась невелика група людей пересувається лісосмугою, за нашими спинами формувався ударний кулак».
Українські війська рухалися настільки швидко, що Белянський з побратимами відстали від свого підрозділу. «Телефонуємо: «Як нам вас знайти?». Вони кажуть: «Їдьте дорогою і побачите на узбіччі двох загиблих росіян, які руками показують у поле. Ось у тому напрямку, через поле, і рушайте». Це був чорний фронтовий гумор», – згадує він.
Підрозділи рухалися такими темпами, що навіть сили Нацгвардії, які йшли другим ешелоном для «зачистки» населених пунктів від залишків противника, не встигали. «У нас, Нацгвардії, було п’ять батальйонів для цього завдання, але роботи виявилося так багато, що довелося залучити ще один батальйон», – пригадує Олександр Фацевич, який зараз є заступником голови Нацполіції.
«Я вже зайшов у Куп’янськ, дайте ще один батальйон»
Генерал Баргілевич розкрив тактичний задум, який дозволив досягти надзвичайно швидкого наступу та застати ворога зненацька: «Основні сили оминали села та опорні пункти противника, уникаючи бою. За ними йшли штурмові підрозділи, які «розбиралися» з опорними пунктами, а третьою хвилею йшла Нацгвардія і «зачищала» села. Таким чином, росіяни були розгублені й не розуміли, з якого боку атакують ЗСУ, адже ми були і попереду, і позаду них».
За словами генерала, війська охопив такий азарт, що вони рухалися вперед, не завжди зважаючи на накази. «Герой України полковник Федосенко отримав наказ підійти до Куп’янська, але не брати його. За кілька хвилин він телефонує: «Я вже зайшов у Куп’янськ, дайте ще один батальйон», – з усмішкою згадує Баргілевич.
Генерал переконаний, що Харківська операція значно підняла бойовий дух не лише військових, а й усіх українців. «Усі зрозуміли, що ми можемо не тільки оборонятися, а й наступати. Ми довели, що успішні наступальні операції можливі без підтримки з повітря та за умов дефіциту сил і засобів», – констатує Анатолій Баргілевич.
Прогрес ЗСУ на Слобожанщині суттєво вплинув не лише на українців, а й на закордонних партнерів. Коли на Заході дізналися про перші успіхи операції, Олексій Резніков, тодішній міністр оборони, який перебував на засіданні групи «Рамштайн», повідомив про «вражаючий ефект». Після цього, як підкреслює генерал, партнери почали надавати Україні більше озброєння. (Ймовірно, йдеться про рішення Вашингтона прискорити постачання комплексів Nasams та передачу додаткових ракетних систем Himars, про що стало відомо 12 жовтня 2022 року).
Ексглава СБУ Василь Малюк на презентації книги про харківський контрнаступ. Фото: facebook.com/kspaofsergiynizhnyi
«Харківська операція є однією з найважливіших у цій війні, – наголосив на презентації книги американський генерал у відставці Девід Петреус, колишній командувач міжнародними силами в Іраку та Афганістані, а також директор ЦРУ. – Усім збройним силам світу слід вчитися на прикладі України».
Олена Зварич, для «Главкома»
Порада від Українські факти: Харківська наступальна операція стала яскравим прикладом ефективного планування, несподіваних тактичних рішень та високого бойового духу українських військових, що призвело до значних успіхів навіть за обмежених ресурсів.
За матеріалами: glavcom.ua