Кабінет Міністрів України затвердив порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення. Цей механізм діятиме до завершення воєнного стану та протягом шести місяців після його скасування. Однак, експерти зазначають, що ключові бар’єри, такі як міжвідомче погодження та фінансові ризики, залишаються незмінними.
Уряд запровадив контрольований механізм експорту озброєнь та оборонних технологій, який набуває чинності на період дії воєнного стану та ще шість місяців після його завершення. Це рішення, хоч і є кроком до відкриття експорту оборонної продукції, не змінює фундаментальних аспектів чинної системи експортного контролю. Видання УНН проаналізувало, що саме змінилося, а де перешкоди залишаються.
Йдеться про Постанову Кабінету Міністрів від 1 липня 2026 року №875 “Порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання на період дії правового режиму воєнного стану в Україні”.
Суть змін, запроваджених Кабміном
Відтепер розгляд заяви на отримання дозволу має займати не більше 30 календарних днів. Для держав-партнерів, що входять до формату Drone Deal, погодження від профільної міжвідомчої комісії не вимагається.
Цей механізм застосовується до експорту товарів військового призначення, подвійного використання та технологій вартістю від 15 мільйонів гривень (для комплектуючих цей поріг не діє). Перелік країн, куди дозволено постачання, формується Міністерством закордонних справ, а список критично важливих товарів, заборонених до передачі, визначатиме Міністерство оборони.
Важливим аспектом є вимога до виробника довести свою здатність виконувати експортні замовлення без шкоди для забезпечення державних потреб.
Технології передаються без зміни прав інтелектуальної власності, з обов’язковим контролем реекспорту. У разі подальшої передачі таких товарів третім державам, передбачено 20-відсотковий платіж від їхньої вартості.
Експерти вже висловлюють занепокоєння щодо неповноти ухвалених урядом рішень.
Зокрема, новий порядок загалом не скасовує ключові елементи існуючої системи експортного контролю. Він не усуває необхідність реєстрації та попередньої експертизи товарів у Державній службі експортного контролю. Не скасовується міжвідомче погодження з Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, Головним управлінням розвідки, Міністерством оборони та іншими органами. Процедура не стає універсально доступною для всіх країн. І не усувається фінансовий ризик для компанії, яка мусить сплатити значну суму ще до отримання остаточного дозволу.
Тому робити висновки про радикальне спрощення поки що передчасно.
30 днів – це не повний термін процедури
Однією з головних тез, що обговорюються навколо нового порядку, є термін видачі дозволу – 30 календарних днів.
“Для бізнесу це звучить привабливо. Але ці 30 днів не можна розглядати ізольовано від інших етапів процедури. Новий порядок не скасовує попередню експертизу товарів у Держекспортконтролі. А така експертиза, згідно з чинним законодавством, може тривати до 60 днів”, – зазначає заступник генерального директора ТОВ “Інкомпас”, член громадської ради при Держекспортконтролі України Андрій Мінаков.
За його словами, на практиці це означає, що заявлені 30 днів можуть перетворитися на загальне очікування до 90 днів: 60 днів попередньої експертизи плюс 30 днів розгляду заяви на дозвіл.
“А 90 днів – це вже не “fast track” і не суттєве прискорення. Це, фактично, стандартний термін, з яким бізнес стикався і раніше”, – вважає Мінаков.
Тому ключове питання полягає не в самій цифрі “30” у порядку, а в тому, скільки реально триватиме вся процедура від першого звернення компанії до фактичного отримання дозволу.
Основний бар’єр – міжвідомче погодження – залишився
Найбільша проблема для експортерів завжди полягала не стільки в кількості документів чи формі заяви, скільки в непередбачуваності етапу міжвідомчого погодження.
Новий порядок не скасовує погодження з СБУ, Службою зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерством оборони та іншими органами. І саме результати таких погоджень, як показує практичний досвід ринку, були причиною абсолютної більшості відмов у наданні дозволів.
“Цей фактор зберігся. І це найголовніше, що бізнес має усвідомлювати щодо нового порядку. Так, у процедурі можуть бути передбачені терміни або окремі елементи мовчазного погодження. Але якщо сама логіка міжвідомчої оцінки не зміниться, непередбачуваність залишиться”, – пояснює Мінаков.
Він наголошує, що компанія може підготувати документи, пройти попередню експертизу, мати контракт і покупця, але все одно залежатиме від позиції кількох органів, критерії яких не завжди є прозорими для ринку.
“Для бізнесу це означає одне: формально процедура змінилася, але ключовий ризик відмови нікуди не зник”, – додає представник ТОВ “Інкомпас”.
30% до отримання дозволу – це фінансова рулетка
Ще більш проблемним, на думку Мінакова, є питання плати за оформлення та видачу дозволу.
“Для частини операцій компанія зобов’язана сплатити до бюджету до 30% вартості товарів ще до отримання остаточного дозволу. І тут важливим є не лише сам розмір платежу, а й момент його сплати. Якщо бізнес сплачує значну суму авансом, а потім отримує відмову, це вже не адміністративна процедура. Це фінансова рулетка. Особливо якщо держава залишає ці кошти собі у разі відмови”, – вважає він.
Для виробника оборонної продукції 30% вартості товару – це не просто технічний збір. Це обігові кошти, які могли б бути спрямовані на виробництво, закупівлю комплектуючих, виплату заробітної плати, науково-дослідні розробки, виконання державного замовлення або розширення виробничих потужностей.
Мінаков переконаний, що навіть для великих компаній такий платіж може бути відчутним, а для малих і середніх виробників він може стати взагалі фактором, що зупиняє діяльність.
“У результаті держава нібито відкриває можливість міжнародних передач, але водночас встановлює для бізнесу високий фінансовий поріг. І не кожна компанія зможе або захоче ризикувати такими коштами до отримання остаточного рішення”, – вважає представник компанії “Інкомпас”.
Порядок працюватиме лише для обмеженого кола країн
Ще один важливий момент: новий порядок не є універсальним механізмом для будь-яких міжнародних передач.
“Він працюватиме лише щодо визначеного кола держав. Тобто компанії недостатньо мати товар, контракт і потенційного покупця. Важливо, щоб країна призначення входила до відповідного переліку, а сама операція пройшла всі передбачені погодження”, – пояснює Мінаков.
Він наголошує, що з точки зору безпеки в умовах війни це зрозуміло. Але з точки зору бізнесу це означає, що механізм буде доступний лише в обмеженій кількості випадків.
“Тому це не відкриття ринку в класичному розумінні. Це контрольований режим вибіркового допуску. І якщо критерії формування переліку країн не будуть зрозумілими та прогнозованими, компаніям буде складно будувати довгострокову міжнародну стратегію”, – додає фахівець.
Що ж насправді спростили?
“Якщо говорити чесно, реальне спрощення в новому порядку є. Але воно одне. Експортери не повинні отримувати окремі повноваження на експорт товарів військового призначення за старою процедурою. Це важливо, оскільки отримання таких повноважень могло тривати до пів року”, – каже Мінаков.
За його словами, для компанії, яка лише планує вихід на міжнародні ринки, це позитивна зміна.
“Але це не означає, що вся процедура стала простою. Це означає, що прибрали один значний етап. Водночас залишилися попередня експертиза, міжвідомче погодження, обмеження за країнами, значна плата до отримання дозволу та ризик відмови. Крім того, ті компанії, які давно серйозно планували експорт, уже займалися отриманням відповідних повноважень або проходили цю процедуру. Тому для частини ринку це спрощення не буде революційним”, – наголошує Мінаков.
На думку представника компанії “Інкомпас”, рішення уряду – це не радикальне спрощення і не повноцінне відкриття ринку. Це спеціальний воєнний порядок, який створює можливість для міжнародних передач, але залишає більшість ключових ризиків на місці.
“Новий порядок не скасовує реєстрацію та попередню експертизу товарів у Держекспортконтролі. Не усуває міжвідомче погодження, яке було головним джерелом відмов. Не гарантує, що 30 днів на папері не перетворяться на 90 днів на практиці. Не робить механізм доступним для всіх країн. І створює серйозний фінансовий ризик через необхідність сплати значної частини вартості товару ще до отримання дозволу”, – вважає Мінаков.
Тому головне питання сьогодні не в тому, чи дозволили міжнародні передачі формально. Питання в тому, чи стане цей порядок реальним робочим інструментом для бізнесу.
Поки що відповідь неочевидна.
Українському оборонному бізнесу потрібні міжнародні ринки. Але, як наголошує Мінаков, йому потрібні не лише формальні дозволи. Йому потрібні прогнозовані терміни, зрозумілі критерії погодження, адекватна вартість доступу та процедура, в якій виробник не ризикує втратити значні кошти ще до того, як держава ухвалить остаточне рішення.
Порада від Українські факти: Затверджений порядок міжнародних передач військових товарів є кроком до спрощення, але не усуває суттєвих перешкод, таких як міжвідомчі погодження та фінансові ризики, що обмежує його реальну ефективність для бізнесу.
Джерело: unn.ua