Тарифи Національної служби здоров’я України (НСЗУ) не покривають реальну собівартість складного лікування, що призводить до значного недофінансування ключових напрямків медичної допомоги. Зокрема, хірургічні втручання недоотримують 30,5% необхідних коштів, а стаціонарна терапевтична допомога – 23,6%. Медичні заклади змушені самостійно покривати цей дефіцит, працюючи собі у збиток.
Українська система охорони здоров’я вже тривалий час стикається з проблемою критичного недофінансування. Забезпечення окремих пакетів послуг у рамках Програми медичних гарантій (ПМГ) не покриває їхню фактичну собівартість, про що повідомляє видання УНН.
Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан нещодавно заявив, що недофінансування певних пакетів Програми медичних гарантій, особливо у сфері хірургії, сягає 30%.
Згідно з розрахунками експертів Асоціації міст України, пакет “Хірургічні втручання” є дефіцитним на 30,5%. Середній тариф фінансування одного випадку становить приблизно 9500 грн, тоді як його реальна собівартість сягає 12 400 грн. Аналогічна ситуація спостерігається і з пакетом “Стаціонарна терапевтична допомога”: середній тариф за випадок становить близько 7200 грн, а фактична собівартість – 8900 грн. Різниця у 1700 грн означає майже 23,6% недофінансування.
Колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій висловив ще більш песимістичну оцінку, припускаючи, що середній показник недофінансування може сягати 50%. Він зазначив, що проблема починається з первинної ланки, але стає найбільш відчутною при лікуванні складних випадків.
На недостатність фінансування також звертав увагу Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Використовуючи приклади лікування поранених, він пояснив механізм розрахунків Національної служби здоров’я та обставини, в яких опиняються лікарні.
“Найгостріша проблема полягає у фінансових “ножицях” від НСЗУ. Чинні державні тарифи абсолютно не відповідають реальності: на комп’ютерну томографію з контрастом виділяється 1200 грн, тоді як фактична вартість такої процедури перевищує цю суму приблизно в 2,5 раза. Це означає, що лікарня працює у збиток з кожною подібною процедурою. Ще критичнішою є ситуація з тривалим лікуванням важких поранень, яке може тривати місяцями. НСЗУ покриває цей складний процес як один-єдиний випадок, додаючи лише символічні 10% за пролонговану госпіталізацію”, – пояснив Лубінець.
Основними факторами, що призводять до зростання реальної вартості медичних послуг, є:
- Зростання цін на медикаменти.
- Тривалість та складність лікування.
- Наявність супутніх патологій у пацієнта.
- Витрати на енергозабезпечення.
- Оплата праці медичного персоналу.
Крім того, лікарні часто мусять забезпечувати безперебійне водопостачання, опалення та формувати додаткові бригади медичних працівників.
Як НСЗУ розраховує тарифи і чому виникає дефіцит
Голова Національної служби здоров’я Наталія Гусак наголошувала, що тарифи не мають формуватися виключно на основі собівартості медичних послуг. Наприклад, хірургічні послуги для громадян у багатопрофільних лікарнях НСЗУ закуповує за так званим “середньозваженим тарифом”.
“Існують тарифи в межах діагностично-споріднених груп, які покривають витрати понад норму, а є й ті, що недопокриваються. Однак середньозваженість дозволяє забезпечити лікування всіх пацієнтів, які звертаються до медичного закладу”, – зазначила Наталія Гусак.
Таким чином, НСЗУ не відшкодовує лікарням кожну витрачену гривню чи фактичну собівартість конкретної операції чи лікування. Для стаціонарної допомоги діє інша модель: випадок лікування класифікується за певною діагностично-спорідненою групою (ДСГ), для якої встановлюється відповідний коефіцієнт складності.
Спрощена модель розрахунку виглядає так: базова ставка множиться на коефіцієнт ДСГ, до якої належить випадок лікування, а також застосовуються коригувальні коефіцієнти, передбачені умовами Програми медичних гарантій. Лікарня отримує певну суму за пролікований випадок, а не відшкодування конкретних витрат, таких як вартість медикаментів, оплата праці лікарів, діагностичні обстеження, тривалість перебування пацієнта, енерговитрати тощо.
Фактично, це середньозважений показник, де дешевші та дорожчі випадки лікування мають взаємно компенсувати один одного. На одного пацієнта НСЗУ може виплатити суму, що перевищує фактичні витрати на його лікування, а на іншого – меншу. Проте загалом виплати мають покривати обидва випадки.
Проблема виникає тоді, коли цей баланс порушується через значну кількість складних випадків. Якщо фактична вартість багатьох випадків систематично перевищує суму, яку отримує медичний заклад, різницю лікарня змушена покривати з інших джерел. Це особливо помітно при складних операціях, тривалому стаціонарному лікуванні та випадках, що потребують дорогих препаратів, численних обстежень або залучення значної кількості медичного персоналу. Особливо гостро ця проблема стоїть у лікарнях, які працюють з великою кількістю поранених військових і цивільних, лікують постраждалих з мінно-вибуховими травмами, опіками, часто проводять реанімаційні заходи, діагностичні дослідження чи підтримують життєдіяльність пацієнтів за допомогою апарату ШВЛ.
Отже, дискусія щодо тарифів ПМГ зводиться до двох різних підходів. НСЗУ вважає, що фінансування слід оцінювати за сукупністю випадків та їхньою середньозваженою вартістю. Натомість лікарні та органи місцевого самоврядування наголошують на ситуаціях, коли виплати за конкретні види допомоги не відповідають реальним витратам, а дефіцит доводиться покривати самим медичним закладам або їхнім власникам.
Саме тут і виникають так звані “тарифні ножиці”: вартість лікування зростає разом із цінами на медикаменти, зарплатами, енергоносіями та іншими витратами лікарень, тоді як державний тариф не завжди компенсує це зростання.
Порада від Українські факти: Недофінансування медичних послуг Національною службою здоров’я України створює критичний дефіцит, змушуючи лікарні працювати собі у збиток, особливо при лікуванні складних випадків.
Джерело: unn.ua