Президент США Дональд Трамп надав Україні дозвіл на виробництво ракет до зенітно-ракетних комплексів Patriot. Компанія Lockheed Martin підтримала це рішення, а український президент Володимир Зеленський заявив про технічну можливість розпочати виробництво до кінця 2026 року.
Рішення президента США Дональда Трампа про надання Україні ліцензії на виробництво ракет до ЗРК Patriot викликало значний резонанс. Однак, процес запуску такого виробництва містить багато невідомих: яку саме ліцензію отримає Україна, де буде розташоване виробництво та коли воно зможе розпочатися. Ці питання залишаються відкритими.
Практично одразу після заяви Трампа про надання Україні ліцензій на виготовлення ракет, оборонна компанія Lockheed Martin, яка є виробником цих ракет, висловила свою підтримку цьому рішенню.
“Ми очікуємо, що до кінця 2026 року наша українська команда матиме технічну можливість виробляти американські ракети”, – заявив тоді Президент України Володимир Зеленський.
В умовах, коли Росія активно застосовує балістичні ракети проти мирних українських міст, рішення американських партнерів є надзвичайно важливим. Patriot є ефективним засобом протидії балістичним ракетам. Проте, ракети PAC є дефіцитними та дорогими. Щорічне виробництво становить трохи більше 600 одиниць. Експерти оцінюють потреби України щонайменше у 2000 таких перехоплювачів на рік. Це пов’язано з тим, що для збиття балістичних цілей часто використовується не одна, а дві-три ракети PAC-3, щоб підвищити ймовірність успішного перехоплення.
Після появи інформації про надання Україні ліцензій виникло питання щодо типу ракет, які будуть вироблятися. Зокрема, чи йдеться про PAC-2 GEM-T від Raytheon, чи про більш сучасні PAC-3 MSE від Lockheed Martin. Джерела видання Kyiv Independent вказували на те, що мова йде саме про PAC-3, виробництво яких, окрім США, має лише Японія.
Досвід Японії
У 2006 році Японія уклала угоду на виробництво ракет-перехоплювачів Patriot на заводах Mitsubishi Heavy Industries. Спочатку програма охоплювала PAC-2 CRI, який згодом був замінений на PAC-3 MSE. Процес налагодження серійного виробництва зайняв близько двох років. Однак, виробництво не було повністю локалізоване: критично важливі компоненти, такі як головки самонаведення від Boeing, досі постачаються зі США. Щорічне виробництво становить трохи більше 20 ракет, і їх експорт не передбачений.
Німеччина також отримала ліцензію, але наразі мова йде про виробництво лише PAC-2 GEM-T. Компанії MBDA Deutschland та Raytheon домовилися про спільне виробництво ще у 2022 році, запуск заводу заплановано на вересень поточного року, а перші ракети очікуються у 2027-му. Цей завод планує випускати до 180 перехоплювачів на рік, що не задовольняє поточні потреби України.
Часткову локалізацію виробництва отримала Польща
У 2018 році польській промисловості довірили виробництво бічних маневрових двигунів для ракети PAC-3 MSE. Однак, виробничу лінію сертифікували лише у вересні 2025 року, а перше замовлення надійшло через сім років після укладання угоди. Польща наближається до отримання ширшої ліцензії на виробництво ракети PAC-3 MSE.
Більшість експертів припускають, що Україна отримає ліцензію на виробництво PAC-3, але фактично це буде збирання ракет з імпортних комплектуючих.
“Ліцензія передбачає збирання ракет з комплектуючих, що виробляються підрядниками. Це складний виріб, і нам надають право на збирання всіх елементів у кінцевий продукт”, – пояснює економічний експерт Олег Пендзин.
Налічується близько 400 компаній-підрядників, які виробляють компоненти для ракети.
Терміни, бюрократія та виробничі потужності
Терміни початку виробництва ракет залежать від кількох факторів. По-перше, це фактичне отримання ліцензій та технічної документації. По-друге, бюрократичні процедури, хоча Україна і спростила процеси для отримання дозволів на виробництво озброєнь. У цьому конкретному випадку йдеться про спільне виробництво, до якого будуть залучені виробники з інших країн. По-третє, дефіцит комплектуючих. Фабіан Хоффманн, експерт з ракетної техніки з Норвезького інституту оборонних досліджень, припускає, що український завод зможе виготовляти 200-300 перехоплювачів на рік, що значно менше від необхідної кількості.
Також важливим фактором є наявність кваліфікованих фахівців, яких потрібно буде навчати.
Найважливішим фактором є наявність сертифікованих виробничих потужностей, які можуть бути розташовані як в Україні, так і в Європі. Розглядається варіант розгортання виробничої лінії для України на заводі в Німеччині, що підтверджує військовий експерт Дмитро Снєгирьов.
“Німеччина має досвід виробництва ракет PAC-2, що належать до цієї ж лінійки, хоч і з іншими характеристиками. Наявність досвіду виробництва протибалістичних систем (за ліцензією США), безпекові умови та промислова база роблять її привабливим варіантом. Це дозволить уникнути знищення підприємства російською стороною. Крім того, там є відповідні технології, наукова та виробнича база, підготовлені кадри, що забезпечить прискорений випуск PAC-3”, – зазначив він у коментарі УНН.
Якщо виробництво буде розміщене в Німеччині, його старт очікується через рік, враховуючи, що виробничий цикл самої ракети триває до 24 місяців.
У випадку розміщення виробництва в Україні, знадобиться час на створення або адаптацію заводу, забезпечення його безпеки, підготовку кадрів та налагодження постачання комплектуючих. Оптимістичні прогнози передбачають 2-3 роки, песимістичні – до 6 років, що є занадто довгим терміном для України.
Чи існує альтернатива?
“Коли ви стикаєтеся з повним спектром загроз, вам потрібен широкий арсенал інструментів”, – зазначає експерт з протиракетної оборони Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні Том Карако.
Аналітики пропонують шукати не альтернативу, а доповнення до системи Patriot. Це означає, що слід продовжувати отримувати готові ракети від партнерів та розвивати власне виробництво. Серед ефективних альтернатив американському комплексу – оновлена франко-італійська система SAMP/T NG або американський комплекс THAAD. Однак, ці системи також мають обмеження щодо часу постачання, наявності та вартості ракет.
Іншою альтернативою є українська ракета FP-7.x від компанії Fire Point, яка має стати основою європейської антибалістичної системи Freyja. Ця ракета вже пройшла льотні випробування, і зараз триває її інтеграція з європейськими компонентами, такими як командні пункти, радари та головки самонаведення. Система буде розгортатися на базі існуючих засобів, з акцентом на їх інтеграцію. Це має прискоритися після підписання спільної декларації про Антибалістичну коаліцію Президентом України та лідерами ще 9 європейських країн.
“Це буде спільний продукт, оскільки існує кілька варіантів головок самонаведення та радарів, а також командних центрів. Ми працюємо на відкритій архітектурі, дозволяючи інтеграцію з протоколами різних виробників”, – пояснив головний конструктор Fire Point Денис Штілерман.
FP-7.x потребує меншого виробничого циклу порівняно з PAC-3. Компанія Fire Point готова ділитися технологіями для масштабування виробництва. Вартість цієї ракети значно нижча за аналоги: без головки самонаведення вона коштує пів мільйона доларів, а з головкою – 750-800 тисяч доларів, тоді як аналоги можуть коштувати кілька мільйонів доларів.
“Навіть якщо ми запускатимемо десять значно дешевших ракет, це буде економічно вигідніше”, – зазначає експерт Олексій Гетьман, підкреслюючи важливість готовності європейських партнерів сприяти Україні у виробництві таких відносно недорогих рішень у великих обсягах.
Економіст Олег Пендзин висловлює більше надії на українську розробку FP-7.x, ніж на швидкий запуск збирання PAC-3. У компанії Fire Point розраховують на перші перехоплення до кінця 2027 року.
Порада від Українські факти: Україна прагне отримати дозвіл на виробництво ракет до ЗРК Patriot, що є стратегічно важливим кроком, однак реалізація цього проєкту вимагатиме значного часу, ресурсів та подолання технічних і бюрократичних перешкод, тоді як українські розробки, як FP-7.x, можуть запропонувати більш швидке та економічно вигідне рішення.
Оригінал статті: unn.ua