Президент США Дональд Трамп надав Україні дозвіл на виробництво ракет до зенітно-ракетних комплексів Patriot. Компанія Lockheed Martin висловила підтримку цьому рішенню, а український лідер Володимир Зеленський заявив про технічну можливість розпочати виробництво до кінця 2026 року.
Рішення президента США Дональда Трампа про надання Україні ліцензій на виробництво ракет для ЗРК Patriot викликало значний резонанс. Однак, процес запуску такого виробництва все ще оповитий невизначеністю щодо деталей ліцензії, місця розташування виробничих потужностей та термінів початку робіт. Матеріал УНН розглядає ключові аспекти цієї перспективи.
Практично одразу після оголошення про можливість отримання Україною ліцензій, оборонна компанія Lockheed Martin, що є виробником цих ракет, підтвердила свою підтримку такого рішення.
“Ми очікуємо, що до кінця 2026 року наша українська команда матиме технічну можливість виробляти американські ракети”, – зазначив тоді президент України Володимир Зеленський.
В умовах, коли Росія активно застосовує балістичні ракети проти українських міст, рішення американських партнерів набуває особливої ваги. Patriot вважається ефективним засобом протидії балістичним ракетам. Проте, ракети PAC є дефіцитним і дорогим продуктом; щорічне виробництво становить трохи більше 600 одиниць. Експерти підрахували, що лише за п’ять днів конфлікту в Ірані американські війська та сили країн Перської затоки використали близько 800 ракет. Україна ж щороку потребує щонайменше 2000 таких перехоплювачів. Військовий експерт Олексій Гетьман пояснює це тим, що для збиття балістичних цілей часто використовуються не одна, а дві-три ракети PAC-3, оскільки одна ракета гарантує лише 70% ймовірності ураження, тоді як дві підвищують її до 90%, а три – до 95%.
Після появи інформації про надання Україні ліцензій виникло питання щодо типу ракет, які будуть вироблятися. Зокрема, чи отримає Україна дозвіл на виробництво простіших PAC-2 GEM-T від Raytheon, чи більш сучасних PAC-3 MSE від Lockheed Martin. Джерела, на які посилалося видання Kyiv Independent, вказують на те, що мова йде саме про PAC-3. На сьогодні, окрім США, дозвіл на виробництво таких ракет має лише Японія.
Досвід Японії
У 2006 році Токіо уклав угоду щодо виробництва ракет-перехоплювачів Patriot на потужностях Mitsubishi Heavy Industries. Спочатку програма передбачала виробництво PAC-2 CRI, яке згодом було замінено на PAC-3 MSE. Варто зазначити, що на налагодження серійного виробництва знадобилося близько двох років. Однак, виробництво так і не було повністю локалізоване: критично важливі компоненти, зокрема головки самонаведення виробництва Boeing, досі постачаються зі США. Щорічний обсяг виробництва ракет становить трохи більше 20 одиниць, і їх постачання до інших країн не передбачене.
Ще однією країною, яка отримала ліцензію, є Німеччина, але поки що йдеться лише про виробництво PAC-2 GEM-T. Примітно, що MBDA Deutschland та Raytheon домовилися про розгортання спільного виробництва ще у 2022 році, але завод почне працювати лише у вересні поточного року, а перші ракети очікуються у 2027-му. Україна вже претендує на перші партії ракет, однак їхня кількість не задовольнятиме поточних потреб; завод планує поступово вийти на потужність у 180 перехоплювачів на рік.
Часткова локалізація виробництва у Польщі
У 2018 році польській промисловості було довірено виробництво бічних маневрових двигунів для ракети PAC-3 MSE. Однак, виробничу лінію сертифікували лише у вересні 2025 року, а перше замовлення надійшло через сім років після початкової угоди. Польща наближається до рішення про ширшу ліцензію на виробництво ракети PAC-3 MSE.
Більшість експертів припускають, що Україна отримає ліцензію на виробництво PAC-3, проте зазначають, що це, фактично, означатиме складання ракет з імпортних комплектуючих.
“Ліцензія на складання ракет з комплектуючих, які виробляються підрядниками. Це складний виріб, і нам дають право на складання всіх елементів у кінцевий виріб”, – пояснює економічний експерт Олег Пендзин.
Варто зазначити, що кількість компаній-підрядників, які виробляють компоненти для ракети, сягає близько 400.
Час, бюрократія та виробничі потужності
Отже, скільки часу знадобиться для початку виробництва ракет? Відповідь залежить від кількох чинників. По-перше, це фактичне отримання ліцензій та надання технічної документації. По-друге, бюрократичні процедури. Навіть з огляду на спрощення багатьох процесів в Україні для отримання дозволів на виробництво озброєнь, у випадку спільного виробництва, де залучені виробники з інших країн, бюрократичні перепони можуть бути значними. По-третє, брак комплектуючих. Фабіан Хоффманн, експерт з ракет Норвезького інституту оборонних досліджень, припускає, що український завод зможе виготовляти 200-300 перехоплювачів на рік. Ця цифра значно нижча за необхідні 2000 перехоплювачів при поточній інтенсивності російських атак. Ще одним важливим фактором є потреба у кваліфікованих фахівцях, яких необхідно буде навчити.
Найважливішим фактором, однак, є наявність сертифікованих виробничих потужностей. Існує два варіанти: виробництво в Україні або в Європі. Висловлювалися припущення, що виробнича лінія для ракет буде розгорнута на заводі в Німеччині. Військовий експерт Дмитро Снєгирьов підтримує цю версію.
“Чому саме Німеччина? Тому що там є досвід виробництва ракет PAC-2, хоча і з іншими тактико-технічними характеристиками. Відповідно, якщо існує досвід виробництва протибалістичних ракет (до того ж, за ліцензією Сполучених Штатів), наявні безпекові умови та промислова база, то всі ці фактори свідчать на користь розміщення виробництва на території Європи, щоб унеможливити знищення підприємства російською стороною. Крім того, є відповідні технології, наукова та виробнича база, підготовлені кадри, що не вимагає додаткового навчання чи створення з нуля, адже процес вже відпрацьований, а функціонал зрозумілий. Це дає можливість прискореного випуску PAC-3”, – заявив він у коментарі УНН.
Якщо виробництво буде розміщене в Німеччині, за оцінками експертів, його старт доведеться чекати близько року. Крім того, сама ракета має тривалий виробничий цикл – до 24 місяців.
Якщо ж виробництво буде розпочато в Україні, очевидно, знадобиться створення максимально захищеного заводу, підготовка кадрів та налагодження постачання всіх необхідних компонентів. За оптимістичними прогнозами експертів, на це піде 2-3 роки, за песимістичними – до 6 років. Україна, на жаль, не має такого запасу часу.
Чи існує альтернатива?
“Коли ви стикаєтеся з повним спектром загроз, вам потрібен широкий набір інструментів”, – зазначає Том Карако, експерт з протиракетної оборони Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні.
Аналітики пропонують розглядати не стільки альтернативу, скільки доповнення. Тобто, не відмовлятися від виробництва ракет до Patriot чи отримання готових виробів від партнерів, а доповнювати їх іншими засобами. До ефективних альтернатив американському комплексу належать оновлена франко-італійська система SAMP/T NG або комплекс THAAD американського виробництва. Однак, і тут виникають обмеження, пов’язані з часом, а також дефіцитом таких систем та ракет до них. Ще однією альтернативою є українська ракета FP-7.x розробки компанії Fire Point, яка має стати основною ракетою європейської антибалістичної системи Freyja.
Наразі ракета пройшла льотні випробування на максимальних прискореннях. Наступним кроком є її інтеграція з іншими компонентами, які надають європейські партнери, зокрема командними пунктами, радарами та головками самонаведення. Система буде розгортатися на базі вже існуючих засобів, але ключовим моментом є їх інтеграція. Після підписання спільної декларації про Антибалістичну коаліцію Президентом України та лідерами ще 9 європейських країн, цей процес має прискоритися.
“Це буде спільний продукт, оскільки є не одна, а дві головки самонаведення, які можуть бути використані. Є багато радарів та командних центрів, які можуть бути задіяні. Ми працюємо на відкритій архітектурі. Деякі країни, наприклад, не бажають купувати командні центри в інших країнах, якщо мають власні. Ми відкриті до інтеграції, до відкриття ваших пропрієтарних протоколів (протоколів, що обмежують сумісність продуктів різних виробників), і будемо інтегруватися”, – пояснив головний конструктор Fire Point Денис Штілерман.
Крім того, FP-7.x очевидно потребує менш тривалого циклу виробництва, ніж PAC-3. Як заявив Штілерман, Fire Point готова ділитися технологіями для масштабування виробництва перехоплювача. Важливою перевагою цієї ракети є її значно нижча вартість порівняно з аналогами. Перехоплювач від Fire Point без головки самонаведення (“сікера”) коштує пів мільйона доларів, а з “сікером” – 750-800 тисяч доларів, тоді як аналоги коштують кілька мільйонів доларів.
“Навіть якщо ми будемо запускати десять ракет, які будуть значно дешевші, – це буде економічно вигідніше”, – зазначає експерт Олексій Гетьман, додаючи, що важливо, аби європейці були готові підтримати Україну у виробництві відносно дешевих рішень у великих обсягах.
Економіст Олег Пендзин висловлює значно більше надії на українську балістичну розробку, ніж на швидкий запуск процесу складання PAC-3. У компанії Fire Point розраховують на перші перехоплення до кінця 2027 року.
Порада від Українські факти: Україні слід активно розвивати власні оборонні технології, такі як ракета FP-7.x, паралельно з використанням можливостей міжнародної кооперації для виробництва систем Patriot, аби забезпечити ефективну протиракетну оборону.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: unn.ua