Гормональний фон та робота мозку, спадковість і зовнішнє середовище невпинно впливають на наше мислення, прийняття рішень та дії. Це може створювати враження, що успіх чи невдача зумовлені виключно біологією. Однак, вплив гормонів та нейрохімії є значно складнішим.
Нейробіолог Василь Микитюк розповів, наскільки гормони дійсно впливають на наші рішення, мотивацію та здатність досягати цілей, а також чи може хімія мозку пояснити різницю в наполегливості та успішності людей.
Детальний аналіз впливу гормонів
За словами експерта, гормональний фон дійсно пов’язаний з мотивацією та поведінкою, але не є вирішальним фактором. Один і той самий гормон може діяти по-різному залежно від ситуації та індивідуальних схильностей людини.
Гормони впливають на рішення та мотивацію, але радше як фактор, що збільшує або зменшує ймовірність певної поведінки, а не як пряма команда. Тестостерон, наприклад, не створює агресію, а підсилює вже наявні схильності в конкретному контексті. Гормони змінюють поріг прийняття рішень чи запуску поведінки – наскільки легко вам ризикнути, розсердитися чи здатися. Однак, вони не приймають рішення безпосередньо за вас.
– пояснює Василь Микитюк.
Популярним прикладом є тестостерон, який часто асоціюють з агресією та прагненням домінувати. Проте, дослідження показують значно слабший зв’язок, ніж це зазвичай подають.
Метааналіз Geniole та співавторів (2020) розвінчує міф про пряму кореляцію між базовим рівнем тестостерону та агресією. Коефіцієнт кореляції становить лише 0,054, що свідчить про дуже низьку взаємозалежність.
– наголошує нейробіолог.
Це означає, що сам по собі рівень гормону не дозволяє передбачити поведінку. На неї впливають численні обставини, а іноді ключову роль відіграють очікування самої людини. Це підтвердив експеримент з тестостероном, проведений Eisenegger та співавторами.
У класичному експерименті (Nature, 2010) жінки, які отримали тестостерон, поводилися в грі “Ультиматум” більш справедливо. А несправедливо поводилися ті, хто лише вірив, що отримав тестостерон. Переконання спрацювало сильніше за гормон.
– зазначив Василь Микитюк.
Коли гормони справді можуть суттєво змінювати поведінку
Василь Микитюк зазначає, що за звичайних фізіологічних умов гормональні ефекти є лише одним із багатьох факторів, що впливають на поведінку. Однак, їхній вплив стає значно помітнішим за певних станів організму.
Гормони відіграють визначальну роль насамперед за екстремальних фізіологічних або патологічних станів – при гіпотиреозі, синдромі Кушінга, хронічному стресі, депривації сну чи голоду. Вони також мають сильний вплив під час статевого дозрівання, вагітності та менопаузи.
– пояснює нейробіолог.
Водночас, не варто узагальнювати ці випадки на всіх. Якщо організм перебуває в межах фізіологічної норми, гормони впливають на поведінку, але пояснюють лише частину відмінностей між людьми. Це важливо для розуміння мотивації та досягнень.
У межах фізіологічної норми гормональні ефекти на поведінку існують, але зазвичай пояснюють лише незначну частку її варіативності.
– наголошує Василь Микитюк.
Чому “успішна хімія мозку” не є повним поясненням успіху
Експерт наголошує на важливості розрізняти гормони та нейромедіатори, коли йдеться про досягнення. Дофамін, зокрема, бере участь у процесах, пов’язаних з винагородою, мотивацією та готовністю докладати зусиль.
Дофамін є показником того, наскільки багато зусиль людина готова докласти для досягнення цілі. PET-дослідження (Treadway та співавтори, 2012) показало, що виділення дофаміну та чутливість до нього в певних ділянках мозку корелювали з готовністю докладати більше зусиль заради більшої винагороди, навіть коли шанс на успіх був малим.
– додав нейробіолог.
Мозок оцінює не лише можливий результат, але й “ціну” його досягнення. Співвідношення винагороди та витрат впливає на готовність людини докладати більше зусиль. Однак, це не означає, що люди з “правильним дофаміном” автоматично стають успішними.
Активність у передній острівцевій корі пов’язана з оцінкою “ціни чи зусиль”, які ми платимо за успіх. Загалом мозок розраховує баланс між зусиллями та мотивацією.
– зазначив Василь Микитюк.
Біологічні механізми пояснюють виникнення мотивації, але між нею та реальним результатом існує багато проміжних етапів, на які впливають навички, умови життя, освіта, можливості та соціальне середовище.
У патологічних станах, як-от ангедонія при депресії чи апатія при паркінсонізмі, система мотивації та зусиль порушена. Але це не означає, що “успішні люди мають кращу хімію”.
– наголошує нейробіолог.
Навіть високий рівень мотивації не гарантує успіху. Наполегливість може допомагати, але не є синонімом результативності.
Метааналіз наполегливості (Credé та співавтори, 2017) показав, що наполегливість не обов’язково означає результативність.
– пояснив Василь Микитюк.
Зовнішні подразники та їхній вплив на рішення
На людину можуть впливати навіть непомітні для неї чинники, такі як запахи, слова, температура чи особливості середовища.
Важливо розділяти тривалі та накопичувальні умови середовища – нестача сну, голод, хронічний шум, забруднення повітря, вплив бідності. Їхні наслідки для когнітивних функцій є добре простежуваними. З іншого боку – короткі та часто непомітні стимули, як-от запах чи температура. Рання психологічна література повідомляла про значні ефекти таких стимулів, які згодом виявилися скромнішими.
– зазначив нейробіолог.
Приємний запах може змінювати настрій та певні споживчі рішення, але масштаби такого впливу виявилися відносно невеликими.
Метааналіз Roschk і Hosseinpour (2020) показав, що приємний фоновий аромат може трохи покращувати настрій та впливати на споживчу поведінку. Але масштаб ефекту невеликий: витрати зростали приблизно на 3%, а час перебування – на 5%. Це радше легке зміщення ймовірності поведінки, а не “підсвідоме програмування”.
– наголосив Василь Микитюк.
Чому середовище іноді важливіше за силу волі
Ідея про те, що успішна людина просто має сильнішу силу волі, потребує обережного ставлення. Теорія “ego depletion” припускала, що самоконтроль схожий на обмежений ресурс, який можна вичерпати.
Теорія ego depletion пропонувала інтуїтивно привабливу модель: самоконтроль схожий на обмежений ресурс. Якщо людина вже витратила багато “сили волі”, їй має бути складніше контролювати себе в наступному завданні.
– підкреслив нейробіолог.
Однак, масштабні реплікації цієї теорії дали значно слабші результати, що ставить під сумнів ідею простої “батарейки сили волі”.
У великій преререєстрованій реплікації Hagger та співавторів (2016) ефект виявився приблизно d ≈ 0,04 – практично нульовим. Тому, якщо ефект виснаження самоконтролю й існує, він, імовірно, набагато слабший і більше залежить від контексту, ніж передбачала початкова теорія.
– додав Василь Микитюк.
Від чого зрештою залежить успіх
На думку нейробіолога, досягнення людини не можна звести до одного гормону, нейромедіатора чи риси характеру. Біологічні процеси створюють умови, але поряд з ними працюють досвід, середовище, звички, можливості та конкретні рішення. Саме їхнє поєднання формує поведінку та впливає на результат.
Нейрохімія може пояснювати механізм наполегливості – як мозок оцінює винагороду, витрати й зусилля, але сама по собі не пояснює, хто зрештою досягне успіху.
– пояснює нейробіолог.
Популярна формула про “правильні гормони успішної людини” не витримує критики. Гормони та хімія мозку важливі для розуміння мотивації, але вони не є готовою відповіддю на питання про успіх. Він залишається результатом взаємодії біології, досвіду, середовища та поведінки людини.
Визнати, що значна частина причин нашої поведінки перебуває поза нашим контролем, не означає знецінити наші дії. Навпаки: має сенс шукати причини, які ми можемо змінити. Тому практичний висновок: менше покладатися на героїчну силу волі й більше конструювати умови, в яких потрібна поведінка стає ймовірнішою – висипатися, зменшувати хронічний стрес, формувати звички, прибирати зайві спокуси, заздалегідь планувати дії та створювати середовище, яке працює на вашу користь. Це також веде до меншої впевненості, що успішні люди повністю заслужили свої переваги, а невдахи – свої невдачі.
– резюмував Василь Микитюк.
Оригінал статті: unn.ua