росія використовує Крим як тилову базу для війни, тому Україна атакує транспортні маршрути. Карабаський досвід показує, що територія перестає бути інструментом москви при втраті контролю над постачанням.
росія використовує Крим не лише як окуповану територію, а й як надійну тилову базу для ведення війни на півдні України. Залізничні та автомобільні шляхи постачання забезпечують півострів пальним, боєприпасами та технікою, без яких військова інфраструктура Криму втрачає свою ефективність. Саме тому українські удари спрямовані на всю систему комунікацій, а не лише на окремі об’єкти. Досвід Карабаху надає ширший контекст: територія перестає бути інструментом москви, коли вона втрачає контроль над постачанням та здатність підтримувати створений нею порядок. Про це пише “Телеграф”.
Деталі
З початку 1990-х років москва формувала подібні опорні пункти на пострадянському просторі:
- Придністров’я – з 1992 року.
- Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008 року.
- Крим та частина Донбасу – з 2014 року.
- Карабах – з 1991 року, де після Другої карабаської війни російська присутність була закріплена “миротворцями”.
Схема залишалася незмінною: затяжний конфлікт, який розпалювала та використовувала росія, лояльні до кремля місцеві функціонери та власний військовий контингент як запорука контролю. Протягом більш ніж тридцяти років ця система зазнала збою лише одного разу – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за одну добу повернув собі Карабах, позбавивши москву її плацдарму.
У Карабаху росія відводила собі роль незамінного арбітра, і досі ця роль здавалася непорушною. Тристороння угода від листопада 2020 року дозволяла кремлю тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові посади в невизнаній “Нагірно-Карабаській Республіці” обіймали особи, безпосередньо пов’язані з москвою. У 2022 році “державним міністром” став “гаманець путіна” Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював “Трійку Діалог”. Через цю компанію, як свідчать розслідування OCCRP, роками здійснювалися непублічні платежі наближеним до кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: москва не йде, а вкорінюється.
Розв’язка настала стрімко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала оборону сепаратистів, “НКР” оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося в бакинському СІЗО. російські миротворці не втрутилися, і в червні 2024 року достроково покинули регіон. Росія настільки ослабла та втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник москви, почав зближення з ЄС.
Порушення ланцюгів постачання не означає автоматичного звільнення Криму, але суттєво послаблює одну з основ окупації. Чим складніше росії забезпечувати півострів, тим менше можливостей вона має використовувати його для операцій на півдні. Україна прагне змінити саму роль Криму: з російської опори на джерело постійних витрат і ризиків. У цьому полягає стратегічний сенс ударів по транспортній інфраструктурі.
Порада від Українські факти: Удари України по транспортній інфраструктурі Криму спрямовані на підрив російської військової логістики, за аналогією з тим, як втрата контролю над постачанням призвела до визволення Карабаху Азербайджаном.
Подробиці можна знайти на сайті: unn.ua