Тарифи Національної служби здоров’я України (НСЗУ) не покривають собівартості складного лікування, що призводить до значного недофінансування медичних закладів.
Українська медицина протягом тривалого часу стикається з критичним браком фінансування. Вартість деяких послуг за Програмою медичних гарантій не відповідає їх реальній собівартості, що змушує лікарні самостійно покривати дефіцит.
Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан нещодавно зазначив, що недофінансування окремих пакетів Програми медичних гарантій, особливо у сфері хірургії, сягає 30%.
За даними експертів Асоціації міст України, пакет “Хірургічні втручання” недоотримує 30,5% фінансування. Середній тариф за випадок становить близько 9500 грн, тоді як реальна собівартість сягає 12 400 грн. Аналогічна ситуація спостерігається й у пакеті “Стаціонарна терапевтична допомога”, де середній тариф становить близько 7200 грн, а собівартість – 8900 грн, що свідчить про дефіцит у 1700 грн, або приблизно 23,6%.
Колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій висловив ще більш категоричну думку, вважаючи, що середній показник недофінансування сягає 50%. Він зазначив, що проблема починається з первинної ланки медицини і стає найбільш відчутною при лікуванні складних випадків.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець також наголошував на недостатньому фінансуванні, наводячи як приклад складне лікування поранених. Він пояснив, як працюють розрахунки Національної служби здоров’я та чому лікарні опиняються у скрутному становищі.
“Найбільшою проблемою є фінансові “ножиці” від НСЗУ. Чинні державні тарифи є нереалістичними: на комп’ютерну томографію з контрастом виділяється 1200 грн, тоді як фактична вартість процедури приблизно в 2,5 рази вища. Це означає, що лікарня працює у збиток з кожною такою процедурою. Ще критичніша ситуація з тривалим лікуванням важких поранень, яке може тривати місяцями. НСЗУ покриває цей складний процес як один випадок з символічною доплатою 10% за пролонговану госпіталізацію”, – пояснив Лубінець.
Основними факторами, що призводять до зростання реальної вартості медичних послуг, є:
- Зростання вартості медикаментів;
- Тривалість та складність лікування;
- Наявність у пацієнта супутніх патологій;
- Витрати на енергозабезпечення;
- Оплата праці.
Крім енергозабезпечення, лікарні часто змушені вирішувати й інші питання, такі як забезпечення безперебійного водопостачання чи опалення, формування додаткових бригад тощо.
Як НСЗУ розраховує тарифи та чому виникає дефіцит
Голова Національної служби здоров’я Наталія Гусак наголошувала, що тарифи не повинні формуватися виключно з собівартості медичних послуг. Наприклад, хірургічні послуги для українців у багатопрофільних лікарнях НСЗУ закуповує за “середньозваженим тарифом”.
“Існують тарифи в межах діагностично-споріднених груп, які покривають витрати повністю, а є такі, що недопокриваються. Однак середньозваженість дозволяє покривати лікування всіх пацієнтів, які звертаються до медичного закладу”, – зазначила Наталія Гусак.
Це означає, що НСЗУ не відшкодовує лікарням кожну витрачену гривню чи фактичну собівартість конкретної операції чи лікування. Для стаціонарної допомоги застосовується інша модель: випадок лікування зараховується до певної діагностично-спорідненої групи (ДСГ), для якої встановлено відповідний коефіцієнт складності.
Спрощено розрахунок виглядає так: базова ставка множиться на коефіцієнт відповідної ДСГ, до якої належить випадок лікування, а також застосовуються коригувальні коефіцієнти, передбачені Програмою медичних гарантій. Лікарня отримує певну суму за пролікований випадок, а не відшкодування конкретних витрат на медикаменти, оплату праці лікарів, діагностичні обстеження, тривалість перебування пацієнта у стаціонарі, енерговитрати тощо.
Таким чином, формується середньозважений показник. У цій системі передбачається, що дешевші та дорожчі випадки мають взаємно балансуватися. На одного пацієнта НСЗУ може виплатити суму, що перевищує фактичні витрати на його лікування, а на іншого – меншу. Проте загалом виплати мають покривати обидва випадки.
Проблема виникає, коли цей баланс порушується через велику кількість складних випадків. Якщо фактична вартість значної частини випадків систематично перевищує суму, яку отримує медичний заклад, різницю лікарня змушена покривати з інших джерел. Особливо це відчутно при складних операціях, тривалому стаціонарному лікуванні та випадках, що потребують дорогих препаратів, численних обстежень або значної кількості медичного персоналу. Це особливо гостро проявляється у лікарнях, які надають допомогу великій кількості поранених військових та цивільних, лікують мінно-вибухові травми, опіки, часто проводять реанімаційні заходи чи діагностичні дослідження, підтримують життєдіяльність пацієнтів за допомогою апаратів штучної вентиляції легень.
Отже, суперечка щодо тарифів Програми медичних гарантій зводиться до двох різних підходів. НСЗУ виходить з того, що оцінювати слід фінансування сукупності випадків та їхню середньозважену вартість. Натомість лікарні та органи місцевого самоврядування акцентують увагу на ситуаціях, коли виплати за конкретні види допомоги не відповідають реальним витратам, а дефіцит доводиться покривати самому медичному закладу або його власнику.
Саме тут виникають так звані “тарифні ножиці”: вартість лікування зростає разом із цінами на медикаменти, заробітну плату, енергоносії та інші витрати лікарень, тоді як державний тариф не завжди компенсує це зростання.
Порада від Українські факти: Системне недофінансування медичних послуг за тарифами НСЗУ призводить до того, що лікарні змушені покривати значний дефіцит власними коштами, що ставить під загрозу якість та доступність лікування.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: unn.ua