Служба безпеки України спільно з іншими підрозділами Сил оборони посилили тиск на Росію.
Минуло 40 днів відтоді, як Президент Володимир Зеленський 25 червня оголосив про початок “операції впливу на державу-агресора заради спонукання до закінчення війни”, яку доручили СБУ. Хоча офіційний звіт ще не оприлюднено, вже можна оцінити проміжні результати цієї кампанії. За цей час українські сили завдали численних ударів по військових аеродромах, нафтопереробній інфраструктурі, системах ППО, логістиці та інших військових об’єктах на території Росії.
Військовий експерт Іван Ступак в ексклюзивному коментарі для УНН розповів про ефективність цієї кампанії та її вплив на Росію.
40 днів тиску на Росію: досягнення
25 червня Президент України анонсував 40-денну кампанію СБУ та Сил оборони, спрямовану на посилення тиску на країну-агресора з метою завершення війни. Це була комплексна кампанія, яка охоплювала удари по нафтогазовій інфраструктурі, військових аеродромах, системах протиповітряної оборони, логістиці, об’єктах військово-промислового комплексу, флоту, а також економічний і психологічний тиск.
За наявною інформацією, за цей період було уражено щонайменше шість нафтопереробних заводів, близько десяти інших об’єктів паливної інфраструктури, військові аеродроми, ангари з безпілотниками, системи ППО, бойову авіацію, судна забезпечення та об’єкти ФСБ. Окремим напрямком став тиск на російський “тіньовий флот”, який охопив понад сто суден.
Найбільш помітним наслідком кампанії стали удари по паливній інфраструктурі. У деяких регіонах Росії виник дефіцит бензину, на АЗС утворилися черги, а російська влада публічно визнала проблеми із забезпеченням паливом.
Важливо зазначити, що ці результати стосуються переважно операцій, про які офіційно повідомляла СБУ. Загальний перелік уражених російських об’єктів за цей період є значно ширшим, адже паралельно удари завдавали Головне управління розвідки, Сили безпілотних систем, Повітряні сили та інші складові Сил оборони України. Деякі успішні операції з міркувань безпеки не розкриваються публічно.
Проте, якщо оцінювати кампанію за її головною політичною метою – примусити Росію до миру, то вона поки що не досягнута.
“Ми одразу розуміли, що за 40 днів Росію до миру не примусять”
Іван Ступак вважає, що очікувати припинення війни лише через цю операцію було нереалістично з самого початку.
“Ми ще на самому початку розуміли, що після завершення 40 днів імовірність того, що Російська Федерація буде примушена до миру, практично дорівнює нулю. Для цього потрібен був би якийсь абсолютно проривний інструмент”, – зазначив Ступак.
За його словами, кампанію не слід розглядати окремо від інших дій українських Сил оборони.
“Це не одна ізольована операція. Це частина великої системної роботи. Тут і удари СБУ, і операції ГУР, і робота Сил безпілотних систем, і дії в ближньому та глибокому тилу противника. Лише в комплексі всі ці елементи можуть поступово виснажувати Росію та створювати для неї дедалі більші проблеми”, – додав експерт.
Наймасштабніші ураження СБУ та інших підрозділів Сил Оборони
27 червня – удар по нафтоперекачувальній станції “Второво” у Владимирській області РФ, яка забезпечує пальним Москву та експортні порти. Силами оборони уражено завод “Титан-Баррикади” у Волгограді — виробника пускових установок для “Іскандер-М” та “Тополь-М”.
28 червня – уражено нафтопереробний завод “Слов’янський” у Краснодарському краї — зафіксовано займання резервуарів та установки з переробки.
1 липня – атаковано військовий аеродром “Саки” в Криму, підтверджено влучання по ангарах із винищувачами Су-30 та Су-30СМ. Також уражено АТ “НДІ фізичних вимірювань” — підприємство “Роскосмосу” в Пензенській області, яке виготовляє датчики для ракет “Іскандер”, “Калібр” та Х-101.
2 липня – удар припав по Нижньогородському НПЗ на відстані 850 км від кордону.
3 липня — ще один удар по аеродрому “Саки” (уражено сім ангарів із Су-30СМ, Су-30 та Су-24), а також атака по ангарах із “Шахедами” на аеродромі “Гвардійське”.
4 липня – удари дронів FP-1 припали по нафтовому терміналу “Санкт-Петербург” та пункту базування Балтійського флоту “Кронштадт” у Ленінградській області.
6 липня – масована атака на Ярославський НПЗ, нафтоналивний термінал у Висоцьку (Ленінградська область), НПЗ “Перший завод” у Калузькій області. Також модернізовані дрони FP-1 уразили Омський НПЗ на відстані 3000 км.
8 липня – уражено авіабазу “Джанкой”, інфраструктуру порту “Крим”; того ж дня морський дрон Sea Baby уразив танкер “тіньового флоту” РФ “Blue” поблизу Ялти. Силами оборони уражено Саратовський НПЗ, “ТАІФ-НК”.
9 липня – удари по нафтобазах “Червона зоря” у Тверській області та “Ставропольська” у Ставропольському краї.
11 липня – уражено “Сизранський” НПЗ.
13 липня – нафтовий термінал у порту “Кавказ” та нафтобазу у Ставропольському краї.
17 липня – знищено стратегічний бомбардувальник Ту-95 на аеродромі “Енгельс”.
20 липня – безпілотники влучили по координаційному центру ФСБ у пансіонаті на Херсонщині, де перебувало близько ста окупантів.
24 липня – удари припали по лінійній виробничо-диспетчерській станції “Субханкулово” в Башкортостані на відстані 1350 км, підприємству “1-й завод” та РЛС “Небо-У” на аеродромі “Бельбек”.
25 липня – в Каспійському морі уражено ракетний катер “Молнія”, два вантажні судна та нафтодобувну платформу.
29 липня – удар припав по установці первинної переробки одного з найбільших НПЗ — “Лукойл-Пермнафтооргсинтез”, на відстані понад 1500 км від України.
31 липня – спільно з Силами оборони уражено Євпаторійський авіазавод, порт Тамань та один із найбільших у РФ Волгоградський НПЗ.
1 серпня – удари по кластеру з трьох НПЗ в Уфі — “Башнафта-УНПЗ”, “Башнафта-Новойл” та “Башнафта-Уфанафтохім” на відстані 1600 км, а також по чотирьох РЛС у Краснодарському краї.
Болючі удари по авіації та ППО
Ступак особливо відзначив удари по російській бойовій авіації.
“Особисто мене найбільше вразила інформація про ураження двох літаків Су-35. Це дуже серйозний результат. Навіть якщо вони не були повністю знищені, а лише отримали пошкодження, це вже мінус дві бойові машини. Це не нові літаки із заводу, а техніка, яка вже давно експлуатується, має підготовлені екіпажі, відпрацьовані алгоритми застосування. Це як автомобіль: одна справа — новий із салону, а інша — той, який уже ідеально підлаштований під власника. Для Росії такі втрати дуже відчутні”, – пояснив він.
Не менш важливими експерт називає удари по системах протиповітряної оборони.
“Ми бачимо методичне знищення російських систем ППО. І тут логіка дуже проста – чим менше комплексів ППО має Росія, тим більше шансів у наших далекобійних безпілотників непомітно пройти до цілі та завдати удару. Це поступова робота, яка прямо впливає на ефективність наступних операцій”, – наголосив Ступак.
Чи можна довіряти офіційним цифрам
Експерт вважає, що наразі немає підстав сумніватися в офіційних повідомленнях української сторони щодо ураження російських об’єктів.
“Поки що ми не бачили підстав говорити, що українські офіційні структури перебільшують свої результати. Більшість ударів підтверджуються фото- та відеоматеріалами. Це не історії в стилі “повірте нам на слово”. Крім того, раніше в Міноборони пояснювали, що до офіційної статистики потрапляють лише ті результати, які мають підтвердження – фото, відео, геолокацію. Якщо такого підтвердження немає, об’єкт не включають до загальної статистики”, – зазначив він.
Водночас, за словами Ступака, не варто недооцінювати можливості Росії відновлювати втрати.
“Треба розуміти, що Росія також адаптується. Західні аналітики нещодавно зазначали, що за останні роки російська авіація практично компенсувала втрати літаків. Подібна ситуація і з ППО. Росія – величезна країна, і вона може перекидати комплекси з Далекого Сходу, північних регіонів чи інших напрямків. Саме тому знищення одного чи навіть кількох комплексів не означає миттєвого обвалу всієї системи ППО. Але це змушує Росію витрачати додаткові ресурси, перекидати техніку, послаблювати інші регіони й поступово виснажувати свої резерви”, – підсумував військовий експерт.
Паливо, логістика та Крим: як системні удари поступово виснажують російську армію
Експерт окремо звернув увагу на ще один напрямок, який, на його думку, залишається одним із найважливіших у кампанії СБУ – системні удари по паливній інфраструктурі та логістиці Росії. Саме цей компонент операції має накопичувальний ефект, адже змушує противника витрачати дедалі більше ресурсів на забезпечення роботи армії та перекидати сили для захисту критично важливих об’єктів у тилу.
“Я взагалі прихильник того, щоб максимально бити по логістиці. Війна виграється не лише на лінії фронту. Вона виграється ще й тоді, коли противник не може вчасно підвезти пальне, боєприпаси, запчастини, не може нормально забезпечувати свої війська. Якщо ми постійно вибиваємо нафтобази, нафтопереробні заводи, паливні термінали, це створює для Росії величезні проблеми. Вони змушені перебудовувати маршрути, ремонтувати пошкоджені об’єкти, перекидати додаткові сили охорони. Це величезні витрати часу, коштів і ресурсів”, – пояснив Ступак.
За його словами, особливе значення мають удари по тимчасово окупованому Криму, який залишається одним із ключових логістичних вузлів російського угруповання військ.
“Крим для росіян – це величезний військовий хаб. Через півострів проходить забезпечення військ на півдні України. Саме тому удари по аеродромах, складах, паливній інфраструктурі, системах ППО в Криму є надзвичайно важливими. Чим більше проблем виникає там, тим складніше росіянам забезпечувати свої війська на фронті. І це той результат, який не завжди одразу помітний, але він накопичується з часом”, – зазначив військовий експерт.
Він наголосив, що саме системний тиск на логістику противника може мати значно довший ефект, ніж ураження окремих військових об’єктів.
“Росія здатна виробити новий танк чи відремонтувати окрему техніку. Але коли починає системно страждати логістика, виникають перебої з пальним, потрібно змінювати маршрути, перекидати ППО в тил, охороняти кожен важливий об’єкт – це вже створює для противника зовсім інший рівень проблем. Саме такі операції поступово виснажують ворога”, – підсумував Ступак.
Головний ефект кампанії
Попри те, що Росія не припинила бойові дії, кампанія вже досягла іншої стратегічної мети – змусила противника постійно реагувати на українські удари. Росія змушена перекидати системи ППО в тил, ремонтувати нафтопереробні заводи, відновлювати логістику, посилювати охорону військових аеродромів та витрачати дедалі більше ресурсів на захист власної території замість їх використання безпосередньо на фронті.
Саме цей ефект є головним результатом перших 40 днів кампанії, яка, найімовірніше, не завершиться із закінченням оголошеного терміну, а стане частиною довгострокової стратегії виснаження військового та економічного потенціалу Росії.
Президент Володимир Зеленський вже заявив, що погодив нові операції для Служби безпеки на серпень. Це означає, що атаки триватимуть.
Порада від Українські факти: Системні удари України по російській логістиці, паливній інфраструктурі та оборонних об’єктах поступово виснажують ресурси агресора, хоча й не призвели до негайного припинення війни.
Дізнатися більше на: unn.ua