Уряд запровадив контрольований механізм експорту озброєнь та оборонних технологій, який буде чинним до завершення воєнного стану та ще шість місяців після його скасування. Це рішення відкриває шлях до експорту оборонної продукції, проте новий порядок не змінює ключових аспектів існуючої системи експортного контролю.
Документ, про який йдеться, – Постанова Кабінету Міністрів від 1 липня 2026 року №875 “Порядок здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання на період дії правового режиму воєнного стану в Україні”.
Суть змін, запроваджених Кабміном
Відтепер заяви на отримання дозволу мають розглядатися не довше ніж 30 календарних днів. Для держав-партнерів формату Drone Deal погодження від профільних міжвідомчих комісій не вимагатиметься.
Цей механізм охоплює експорт товарів військового призначення, товарів подвійного використання та технологій вартістю від 15 мільйонів гривень (для комплектуючих це обмеження не застосовується). Перелік країн, куди дозволено постачання, визначатиме Міністерство закордонних справ, а перелік критичних товарів, експорт яких заборонений, формуватиме Міністерство оборони.
Важливою умовою є доведення виробником своєї спроможності виконувати експортні замовлення без шкоди для забезпечення державних потреб.
Передача технологій відбуватиметься без втрати прав інтелектуальної власності, з обов’язковим контролем реекспорту. У разі подальшої передачі таких товарів третім державам, передбачено 20% відрахувань від їхньої вартості.
Експерти вже висловлюють думку, що ухвалені урядом рішення є половинчастими.
Зокрема, новий порядок не скасовує основні елементи чинної системи експортного контролю. Він не усуває необхідність реєстрації та попередньої експертизи товарів у Державній службі експортного контролю. Також не скасовується міжвідомче погодження з Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, Головним управлінням розвідки, Міністерством оборони та іншими органами. Крім того, процедура не стала універсально доступною для всіх країн, і зберігається фінансовий ризик для компаній, які мусять сплачувати значну суму ще до отримання остаточного дозволу.
Отже, говорити про кардинальне спрощення поки що передчасно.
30 днів – не повний термін процедури
Однією з ключових тез щодо нового порядку є те, що дозвіл має видаватися протягом 30 календарних днів.
“Це звучить добре для бізнесу. Однак ці 30 днів не можна розглядати ізольовано від інших етапів процедури. Новий порядок не скасовує попередню експертизу товарів у Державній службі експортного контролю. А така експертиза, згідно з чинним законодавством, може тривати до 60 днів”, – зазначає заступник генерального директора ТОВ “Інкомпас”, член громадської ради при Держекспортконтролі України Андрій Мінаков.
За його словами, на практиці це означає, що заявлені 30 днів можуть перетворитися на загальне очікування тривалістю 90 днів: 60 днів на попередню експертизу плюс 30 днів на розгляд заяви на дозвіл.
“А 90 днів – це вже не “fast track” і не суттєве прискорення. Це, по суті, стандартний термін, з яким бізнес стикався і раніше”, – вважає Мінаков.
Тому головне питання полягає не в тому, чи з’явилася в порядку цифра “30”. Важливим є те, скільки реально триватиме вся процедура від першого звернення компанії до фактичного отримання дозволу.
Ключовий бар’єр – міжвідомче погодження – залишився
Найбільшою проблемою для експортерів завжди була не лише кількість документів чи форма заяви. Головна непередбачуваність виникала на етапі міжвідомчого погодження.
Новий порядок не скасовує погодження з СБУ, Службою зовнішньої розвідки, ГУР, Міністерством оборони та іншими органами. А саме результати таких погоджень, за практичним досвідом ринку, були причиною абсолютної більшості відмов у наданні дозволів.
“Цей фактор залишився. І це головне, що бізнес має усвідомлювати щодо нового порядку. Так, процедура може передбачати строки або окремі елементи мовчазного погодження. Але якщо сама логіка міжвідомчої оцінки не зміниться, то непередбачуваність залишатиметься”, – пояснює Мінаков.
Він наголошує, що компанія може підготувати документи, пройти попередню експертизу, мати контракт і покупця, але все одно залежатиме від позиції кількох органів, критерії яких не завжди є прозорими для ринку.
“Для бізнесу це означає одне: формально процедура змінилася, але ключовий ризик відмови нікуди не зник”, – додає представник ТОВ “Інкомпас”.
30% до отримання дозволу – це фінансова рулетка
Ще більш проблемним, на думку Мінакова, виглядає питання плати за оформлення та видачу дозволу.
“Для частини операцій компанія має сплатити до бюджету до 30% вартості товарів ще до отримання остаточного дозволу. І тут важливе не лише саме навантаження, а й момент сплати. Якщо бізнес сплачує значну суму наперед, але потім отримує відмову, це вже не адміністративна процедура. Це фінансова рулетка. Особливо, якщо держава залишає ці кошти собі у випадку відмови”, – вважає він.
Для виробника оборонної продукції 30% вартості товару – це не технічний збір. Це обігові кошти, які могли б бути спрямовані на виробництво, закупівлю комплектуючих, виплату заробітної плати, дослідження та розробки, виконання державного замовлення або масштабування потужностей.
Мінаков вважає, що навіть для великих компаній такий платіж може бути відчутним, а для малих та середніх виробників він може стати взагалі стоп-фактором.
“У результаті держава нібито відкриває можливість міжнародних передач, але водночас встановлює для бізнесу високу фінансову планку. І не кожна компанія зможе або захоче ризикувати такими коштами до того, як отримає остаточне рішення”, – вважає представник компанії “Інкомпас”.
Порядок діятиме лише для обмеженого кола країн
Ще один важливий момент: новий порядок не є універсальним механізмом для будь-яких міжнародних передач.
“Він працюватиме лише щодо визначеного кола держав. Тобто компанії недостатньо мати товар, контракт і потенційного покупця. Необхідно, щоб країна призначення входила до відповідного переліку, а сама операція пройшла всі передбачені погодження”, – пояснює Мінаков.
Він наголошує, що з точки зору безпеки під час війни це зрозуміло. Однак з точки зору бізнесу це означає, що механізм буде доступний лише в обмеженій кількості випадків.
“Тому це не відкриття ринку в класичному розумінні. Це контрольований режим вибіркового допуску. І якщо критерії формування переліку країн не будуть зрозумілими та прогнозованими, компаніям буде складно будувати довгострокову міжнародну стратегію”, – додає фахівець.
Що насправді спростили?
“Якщо говорити чесно, реальне спрощення в новому порядку є. Але воно одне. Експортери не повинні отримувати окремі повноваження на експорт товарів військового призначення за старою процедурою. Це важливо, тому що отримання таких повноважень могло тривати до пів року”, – каже Мінаков.
За його словами, для компанії, яка лише планує вихід на міжнародні ринки, це позитивна зміна.
“Але це не означає, що вся процедура стала простою. Це означає, що прибрали один великий етап. Водночас залишилися попередня експертиза, міжвідомче погодження, обмеження за країнами, значна плата до отримання дозволу і ризик відмови. Крім того, ті компанії, які давно серйозно планували експорт, уже займалися отриманням відповідних повноважень або проходили цю процедуру. Тому для частини ринку це спрощення не буде революційним”, – наголошує Мінаков.
На думку представника компанії “Інкомпас”, рішення уряду – це не радикальне спрощення і не повноцінне відкриття ринку. Це спеціальний воєнний порядок, який створює можливість для міжнародних передач, але залишає більшість ключових ризиків на місці.
“Новий порядок не скасовує реєстрацію та попередню експертизу товарів у Державній службі експортного контролю. Не усуває міжвідомче погодження, яке було головним джерелом відмов. Не гарантує, що 30 днів на папері не перетворяться на 90 днів на практиці. Не робить механізм доступним для всіх країн. І створює серйозний фінансовий ризик через необхідність сплати значної частини вартості товару ще до отримання дозволу”, – вважає Мінаков.
Тому головне питання сьогодні не в тому, чи дозволили міжнародні передачі формально. Питання в тому, чи стане цей порядок реальним робочим інструментом для бізнесу.
Поки що відповідь неочевидна.
Українському оборонному бізнесу потрібні міжнародні ринки. Але, як наголошує Мінаков, йому потрібні не лише формальні дозволи. Йому потрібні прогнозовані терміни, зрозумілі критерії погодження, адекватна вартість доступу і процедура, в якій виробник не ризикує втратити значні кошти ще до того, як держава ухвалить остаточне рішення.
Порада від Українські факти: Хоча новий порядок спрощує деякі етапи експорту оборонної продукції, ключові бар’єри, такі як міжвідомче погодження та фінансові ризики, залишаються, що робить його не таким революційним, як могло б здаватися.
Джерело новини: unn.ua