Президент США Дональд Трамп ухвалив рішення надати Україні дозвіл на виробництво ракет для зенітно-ракетних комплексів Patriot. Ця новина отримала підтримку від компанії Lockheed Martin, яка є виробником цих ракет. Президент України Володимир Зеленський зазначив, що технічна можливість для такого виробництва може з’явитися до кінця 2026 року.
Заява Трампа щодо ліцензування виробництва ракет Patriot викликала значний інтерес та дискусії. Однак, питання щодо деталей цього процесу, місця розгортання виробництва та конкретних термінів запуску залишаються не до кінця з’ясованими. У матеріалі УНН розглядаються ключові аспекти цієї теми.
Після офіційного повідомлення про надання Україні ліцензій, оборонна компанія Lockheed Martin висловила свою підтримку цьому рішенню, підтвердивши можливість надання відповідних дозволів.
“Ми очікуємо, що до кінця 2026 року наша українська команда матиме технічну можливість виробляти американські ракети”, – заявив тоді ж Президент України Володимир Зеленський.
Це рішення має особливе значення в контексті російських ударів балістичними ракетами по українських містах. Patriot вважається ефективним засобом протидії таким загрозам. Проте, ракети PAC є дефіцитними та коштовними. Щорічне виробництво становить трохи більше 600 одиниць, тоді як Україна потребує приблизно 2000 перехоплювачів на рік. Військовий експерт Олексій Гетьман пояснює, що для збиття балістичних ракет часто використовується кілька ракет PAC-3, щоб збільшити ймовірність успіху.
Виникло питання щодо типу ракет, на виробництво яких Україна отримає ліцензію: чи будуть це PAC-2 GEM-T від Raytheon, чи більш сучасні PAC-3 MSE від Lockheed Martin. За даними видання Kyiv Independent, мова йде саме про PAC-3, ліцензію на виробництво яких, окрім США, має лише Японія.
Досвід інших країн
Японія у 2006 році отримала угоду на виробництво ракет Patriot на підприємствах Mitsubishi Heavy Industries. Спочатку програма стосувалася PAC-2 CRI, а згодом PAC-3 MSE. Повне налагодження виробництва зайняло близько двох років, однак критичні компоненти, такі як головки самонаведення виробництва Boeing, досі постачаються зі США. Щорічне виробництво в Японії становить близько 20 ракет, і експорт до інших країн не передбачений.
Німеччина також отримала ліцензію, але поки що лише на виробництво PAC-2 GEM-T. Компанії MBDA Deutschland та Raytheon домовилися про спільне виробництво ще у 2022 році, запуск заводу очікується у вересні поточного року, а перші ракети – у 2027-му. Планова потужність заводу – 180 перехоплювачів на рік.
Часткова локалізація у Польщі
У 2018 році Польща отримала довіру на виробництво бічних маневрових двигунів для ракети PAC-3 MSE. Виробничу лінію мають сертифікувати лише у вересні 2025 року, а перше замовлення надійшло через сім років після укладення угоди. Польща також розглядає можливість отримання ширшої ліцензії на повне виробництво PAC-3 MSE.
Більшість експертів вважають, що Україна отримає ліцензію на виробництво PAC-3, проте це, ймовірно, означатиме збирання ракет з іноземних комплектуючих.
“Ліцензія на збирання ракет з комплектуючих, які виробляються підрядниками. Це складний виріб, і нам дають право на збирання усіх елементів у кінцевий виріб”, – пояснює економічний експерт Олег Пендзин.
До виробництва компонентів для ракети залучено близько 400 компаній-підрядників.
Терміни, бюрократія та виробничі потужності
Запуск виробництва ракет залежить від кількох факторів. По-перше, це отримання ліцензій та технічної документації. По-друге, бюрократичні процедури, навіть за умов спрощення дозвільних процесів в Україні. Третій важливий аспект – брак комплектуючих. За оцінками Фабіана Хоффманна, експерта з ракет з Норвезького інституту оборонних досліджень, український завод зможе виробляти 200-300 перехоплювачів на рік, що значно менше від необхідної кількості. Крім того, потрібна підготовка спеціалістів.
Найбільш критичним фактором є наявність сертифікованих виробничих потужностей, які можуть бути розташовані як в Україні, так і в Європі. Є думки, що виробництво ракет для України може бути розгорнуто на заводі в Німеччині, враховуючи їхній досвід виробництва ракет PAC-2 та наявність промислової бази і безпекових умов.
“Чому Німеччина – бо є досвід виробництва ракет PAC-2, цієї ж лінійки, але з іншими тактико-технічними характеристиками. Відповідно, якщо є досвід виробництва антибалістики (причому за ліцензією Сполучених Штатів), є безпекові умови, є промислова база, то всі ці плюси грають на користь версії того, що виробництво буде розташоване на території Європи, щоб унеможливити знищення підприємства російською стороною. Друге, є відповідні технології, є наукова база, є виробнича база, є підготовлені кадри, тобто не треба їх готувати, не треба створювати з нуля, є вже відкатаний сам процес. Тобто розуміння функціоналу. І це дає можливість якраз пришвидшеного характеру випуску вже PAC-3”, – заявив військовий експерт Дмитро Снєгирьов в коментарі УНН.
Якщо виробництво буде в Німеччині, його старт очікується через рік, а сам виробничий цикл ракети триває до 24 місяців. В Україні ж, за оптимістичними прогнозами, налагодження виробництва займе 2-3 роки, а за песимістичними – до 6 років, що є занадто довгим терміном.
Альтернативні шляхи
“Коли у вас є повний спектр загроз, вам потрібно багато різних інструментів”, – зазначає експерт з протиракетної оборони Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні Том Карако.
Аналітики пропонують шукати не стільки альтернативу, скільки доповнення до наявних засобів. Серед ефективних альтернатив американському комплексу називають оновлену франко-італійську систему SAMP/T NG або комплекс THAAD. Однак, ці системи також мають обмежену кількість та потребують часу для постачання. Ще однією перспективою є українська ракета FP-7.x від компанії Fire Point, яка має стати основою європейської антибалістичної системи Freyja.
Ракета FP-7.x вже пройшла льотні випробування. Надалі планується її інтеграція з європейськими компонентами, такими як командні пункти, радари та головки самонаведення. Цей процес має прискоритися після підписання спільної декларації про Антибалістичну коаліцію лідерами України та дев’яти європейських країн.
“Це буде спільний продукт, тому що є не одна головка, а дві головки самонаведення, які можуть бути використані. Є купа радарів, які можуть бути використані. Купа командних центрів. І ми просто робимо на відкритій архітектурі. Деякі країни, наприклад, не бажають купувати в інших країнах команд-центри, якщо в них є свої. Добре, ми відкриті, давайте інтегруватися. Давайте ваші пропрієтарні протоколи (протоколи, що обмежують сумісність продуктів різних виробників – ред.) відкривайте, ми будемо в них інтегруватися, і все”, – пояснив головний конструктор Fire Point Денис Штілерман.
Виробничий цикл FP-7.x є меншим, ніж у PAC-3. Компанія Fire Point готова ділитися технологіями для масштабування виробництва. Вартість ракети без головки самонаведення становить пів мільйона доларів, а з нею – 750-800 тисяч доларів, що значно дешевше за американські аналоги.
“Навіть, якщо ми будемо запускати десять ракет, які будуть значно дешевші, – це буде економічно вигідніше”, – зазначає експерт Олексій Гетьман, наголошуючи на важливості готовності європейських партнерів до сприяння у масовому виробництві таких ракет.
Економіст Олег Пендзин висловлює більшу надію на українську розробку, ніж на швидкий запуск збирання PAC-3. У компанії Fire Point розраховують на перші перехоплення до кінця 2027 року.
Порада від Українські факти: Отримання Україною ліцензії на виробництво ракет Patriot є стратегічно важливим кроком, однак реалізація цього проєкту залежить від багатьох факторів, включаючи терміни, бюрократичні процедури та наявність комплектуючих, тоді як українська розробка FP-7.x може стати швидшою та економічно вигіднішою альтернативою.
Дізнатися більше на: unn.ua