Війна створила величезний попит на двигуни для ракет і дронів. Компанія Fire Point тестує власний двигун для ракети Flamingo і планує розпочати серійне виробництво.
Після повномасштабного вторгнення Росії Україна зіткнулася з нагальною потребою у масовому виробництві власних ракетних двигунів для нових типів озброєння, зокрема крилатих ракет, реактивних безпілотників та дронів-перехоплювачів. Хоча українська школа двигунобудування колись була однією з найсильніших у регіоні, до російського нападу державний ринок не вимагав тисяч ракетних двигунів. Війна кардинально змінила попит, а залежність від імпортних установок перетворилася з економічного питання на стратегічний ризик. УНН проаналізував, як Україна намагається подолати цей виклик.
Деталі
Зіткнувшись із жорстокістю масованих ракетних ударів по українських містах, українська влада усвідомила, що сила є єдиною мовою, яку розуміє Кремль. Для ефективної відсічі ворогу Україні необхідно було наростити виробництво власної далекобійної зброї – ракет та ударних БПЛА. Однак виробники зіткнулися з проблемою відсутності потужностей для масового виробництва турбореактивних двигунів та залежністю від імпорту.
Як Україна опинилася без масового виробництва турбореактивних двигунів
На перший погляд, ситуація видається парадоксальною. Україна успадкувала від Радянського Союзу потужну авіаційну промисловість, розвинені інженерні школи та підприємства, які десятиліттями займалися двигунобудуванням. Серед них – відомі “Мотор Січ” та “Івченко-Прогрес”.
Отже, проблема полягала не в тому, що в державі не вміли створювати реактивні двигуни. Йшлося про відсутність налагодженого масового виробництва двигунів саме для тих видів зброї, які критично потрібні для сучасної війни – ракет, реактивних БПЛА та перехоплювачів.
Старший аналітик Українського центру безпеки та співробітництва Антон Земляний серед ключових причин називає складність самого виробництва, недостатнє фінансування, обмежену ресурсну базу (хоча певні ресурси й залишилися з радянських часів) та можливості масштабування технологій.
За його словами, наявність компетенцій ще не означає здатності швидко організувати масове виробництво. Для цього необхідні спеціалізоване обладнання, матеріали, надійні постачальники, кваліфіковані фахівці, фінансування та захищені виробничі майданчики.
Тут необхідно враховувати ще один надзвичайно важливий фактор – війну. Великі спеціалізовані підприємства є потенційними цілями для російських атак, а значна частина історично сформованої бази українського двигунобудування розташована у Запоріжжі, неподалік від лінії фронту.
Тому для України я б виділив три основні проблеми – це виробничі потужності, які в умовах війни можуть бути уражені, недостатня ресурсна база та дефіцит необхідних матеріалів і компонентів, – пояснив Земляний в коментарі УНН.
Не було такого попиту на ракети
Існує й інша причина, чому масове виробництво реактивних двигунів, необхідних сьогодні, не було запущене раніше. Як пояснюють експерти, до повномасштабної війни в Україні просто не існувало відповідного ринку.
Голова Антикорупційної ради при Міністерстві оборони України Юрій Гудименко звертає увагу на економічну складову. За його словами, інвестувати значні кошти у створення серійного виробництва доцільно лише тоді, коли існує прогнозований попит на велику кількість продукції.
У нас вільний ринок, і до повномасштабної війни в Україні просто не було достатнього попиту на реактивні двигуни в таких кількостях. Об’єктивно, навіщо вони були потрібні? Ми не маємо власного Boeing чи іншого великого авіаційного виробництва, де потрібні були б тисячі таких двигунів. Попит закривався закупівлями з Чехії, Китаю, а до 2014 року – ще й з Росії. Цього було достатньо для того ринку, який існував, – пояснив Гудименко в коментарі УНН.
Повномасштабна війна повністю змінила цю економічну реальність. Україна тепер потребує не десятків і навіть не сотень, а тисяч двигунів для різних типів озброєння. Саме масштаб нового попиту робить інвестиції у власне виробництво економічно виправданими.
За оцінкою Гудименка, якщо починати виробництво повністю з нуля, без документації, фахівців, обладнання та фінансування, створення промислової бази може зайняти близько п’яти років. Проте Україна стартує не з чистого аркуша: наявність інженерів, технологічної документації, виробничих компетенцій, інвестицій та гарантованих замовлень може суттєво скоротити цей процес, переконаний він.
Наразі компанії, що спеціалізуються на далекобійних озброєннях, працюють над власними розробками, щоб задовольнити цю потребу. Одним із таких проєктів став розроблюваний українською компанією Fire Point власний турбореактивний двигун. У перспективі він може бути використаний на крилатих ракетах FP-5 Flamingo. Компанія вже створила двигун, готує масштабування виробництва та проводить випробування перших зразків.
Власний двигун для “Фламінго”
Як розповідала CEO Fire Point Ірина Терех, робота над турбореактивним двигуном велася спільно з конструкторським бюро, яке свого часу розробило авіаційний двигун АІ-25. Модифікація АІ-25ТЛ використовувалася на перших версіях Flamingo.
Сама ракета від самого початку створювалася як платформа, здатна працювати з різними силовими установками. За словами Терех, під час випробувань використовувалися вже п’ять різних типів двигунів.
Розробка власного двигуна тривала понад шість місяців. Наразі Fire Point готує його виробництво та тестує перші зразки. Компанія планує завершити випробування та необхідні доопрацювання до кінця 2026 року, після чого перейти до серійного виробництва.
Ми прямуємо до цього, двигун уже зроблений. Зараз відбувається підготовка виробництва, тестування перших зразків. Застосувань іще не було, утім є певні плани та порядок дій. Насправді зробити двигун для такої ракети набагато складніше, ніж зробити саму ракету. Це дуже високотехнологічне, складне виробництво, у якому задіяно дуже багато “суміжників”. Але незалежність України щодо турбореактивних двигунів, особливо такого розміру та класу, – це дуже важлива стратегічна можливість не лише для компанії, а й для країни, – розповіла Терех.
За її словами, над різними напрямками у цій галузі зараз працює низка українських виробників, а Fire Point концентрується на двигунах для великих і середніх засобів ураження.
Створити двигун – це половина справи
Експерти наголошують, що головний виклик полягає навіть не в тому, щоб розробити працездатний двигун, а в тому, щоб навчитися стабільно виробляти їх тисячами, тобто налагодити конвеєрне виробництво.
Проблема полягає не лише в тому, щоб створити один працездатний двигун. Значно складніше перейти до його серійного виробництва у кількостях, необхідних для війни. Для цього потрібні стабільне фінансування, матеріали, обладнання, кадри, технологічні ланцюги та захищені виробничі потужності, – пояснює Антон Земляний.
Особливо чітко масштаб потреби видно на прикладі дронів-перехоплювачів, які потребують невеликих турбореактивних двигунів.
За словами військового експерта Костянтина Криволапа, якщо необхідно перехоплювати близько трьох тисяч російських безпілотників на місяць, кількість самих перехоплювачів має бути значно більшою.
Тому тут питання не лише в тому, чи можемо ми створити один хороший реактивний двигун. Питання в тому, чи можемо ми стабільно виробляти тисячі таких двигунів щомісяця. Саме перехід від окремих зразків до серійного виробництва зараз є одним із головних викликів, – пояснив він у коментарі УНН.
Навіщо реактивні двигуни, якщо в України є далекобійні БПЛА
Українські далекобійні безпілотники з поршневими двигунами вже здатні уражати об’єкти на значній відстані. Однак війна постійно вимагає технологічних проривів, адже разом із розвитком ударних систем розвиваються й засоби їхнього перехоплення.
Саме тому реактивна тяга стала наступним важливим напрямком. Значно більша швидкість скорочує час реакції ППО та ускладнює перехоплення цілі.
Водночас варто розуміти, що реактивний безпілотник може бути дорожчим за звичайний.
Ми фактично маємо дві цифри: скільки грошей витрачено на вироби, які ми запускаємо, і яка частина з них реально долетіла до цілі. Реактивний дрон, найімовірніше, буде дорожчим за звичайний. Але якщо завдяки більшій швидкості він матиме значно вищу ймовірність прорвати російську ППО, економіка такого застосування може виявитися вигіднішою, – пояснив Гудименко.
Водночас складність перехоплення цілей з реактивними двигунами здорожчує їхнє збиття, а отже, створює додаткове навантаження на ворожу економіку.
Власний двигун як страховка від зовнішньої залежності
Не менш важливим є технологічний суверенітет. Україна може самостійно створити ракету або безпілотник, але якщо його критично важливий компонент можна лише імпортувати, можливості масштабування залежать від зовнішнього постачальника.
Ризики тут очевидні: обмежені виробничі потужності постачальника, політичні рішення урядів країн-виробників, експортні обмеження, конкуренція за продукцію, логістичні проблеми або банальна нестача необхідної кількості двигунів.
Ворог також залежить від імпортних комплектуючих. Проте, за словами Ірини Терех, доступ РФ до китайських турбореактивних двигунів наразі створює для неї перевагу у розвитку реактивних засобів.
Водночас, на думку експертів, повна незалежність не обов’язково означає локалізацію абсолютно всього виробничого циклу всередині України.
Навпаки, через загрозу російських ударів частину виробництва доцільно розміщувати у країнах-партнерах. За словами Земляного, оптимальною може бути модель, за якої Україна зберігає ключові технології, інженерні компетенції та контроль над продуктом, але, наприклад, використовує ресурсну та промислову базу європейських партнерів.
Саме така модель поєднання українських технологій та інженерних компетенцій із виробничими можливостями європейських партнерів зараз може бути найбільш практичним шляхом для нарощування виробництва, – переконаний експерт.
Що власні реактивні двигуни означатимуть для України
Серійне виробництво власних реактивних двигунів дозволить Україні розвивати одночасно далекобійні крилаті ракети, швидкісні ударні БПЛА, ракетодрони та реактивні перехоплювачі.
Окрім того, виробник отримає контроль над модернізацією. Якщо всі компоненти зброї виробляються всередині однієї технологічної екосистеми, зміна її характеристик не залежатиме від можливостей стороннього постачальника чи чиєїсь політичної волі.
Однак успіх двигунобудування залежатиме не лише від створення виробником ефективного турборакетного двигуна для ракет чи дронів, а й від наявності стабільних довгострокових замовлень, які дозволять прогнозувати фінансування та масштабувати виробництво.
Якщо цей перехід від прототипів до конвеєра відбудеться, Україна зможе закрити одну з найбільш критичних прогалин у власному виробництві ракетного та безпілотного озброєння. І тоді питання буде вже не в тому, чи здатна країна створити власний реактивний двигун, а в тому, скільки таких двигунів українська оборонна промисловість спроможна випускати щомісяця.
Порада від Українські факти: Розробка та масове виробництво власних турбореактивних двигунів є критично важливим для України для досягнення технологічного суверенітету та забезпечення оборонних потреб у сучасній війні.
За даними порталу: unn.ua