Як сказав півроку тому в інтерв’ю виданню Forbes власник «ТК-Груп» Олександр Соколовський: «Інвестиції – не злочин». Звичайно, погодитись із ним досить легко. Легко і просто, але не тоді, коли бізнес імперія текстилю побудована на відкатах, схемах, чорному кеші та банальному зароблянні на крові українських солдат. Звичайно, ринок інвестицій України дозволяє використовувати багато різних схем заробітку як і легального такі і не легального, але цинізму Соколовського немає меж, коли стоїть питання отримання прибутку на державних тендерах для ЗСУ.
Як тільки побороли схематоз братів Гринкевичів і «ніколи такого не було і от знову» іх місце зайняв Соколовський.
А все банально просто, левова частина його заробітку є результатам «втюхування» ЗСУ дешевої та неякісної форми (подекуди з окупованого росією Придністров‘я) на сотні мільйонів та мільярди гривень. Як вам, дорогі читачі, такі інвестиції під час війни та мобілізації? Але диявол криється як завжди в деталях і тому Соколовський на додаток до всього ще не платить податки. Як так сталось? А сталось це тому, що його основні підприємства – постачальники текстилю на ЗСУ ТОВ «Текстиль-контакт» та ТОВ «ТК «Домашній текстиль», не повірите, постійно винні грошей інвестиційному фонду Геліон, власником якого є той же Соколовський. Тобто винен сам собі. І це не про банальні суми у десятки тисяч, а це сотні мільйонів гривень . Складно та одночасно просто, правда?
Як це стало можливо? Та все доволі тривіально, цей фонд є власником підприємств і що найцікавіше все чисто і прозоро, оскільки згідно законодавства фонд не платить податки.
Тобто, схема виглядає приблизно так:
Міноборони платить за неякісну форму ТОВ «Текстиль-контакт» та ТОВ «ТК «Домашній текстиль», в свою чергу ці підприємства «зливають» кошти на АТ «ЗНВКІФ «Геліон», як власнику для захисту від оподаткування, а уже директор і власник фонду Соколовський, або виплачує сам собі «чисті» дивіденди, або кудись інвестує гроші скуповуючи активи. Ну і виведення грошей за кордон або в готівку також ніхто не відміняв (реалії горе-бізнесменів). І все чисто і гладко було б, якщо б не стало відомо про відверту жахливу якість і непридатність військової форми для використання. Тобто, під час війни з допомогою інвестиційного фонду Соколовський О.Б. не платить податки, набуваює у власність багатомільонні активи та провадить бізнес «на крові». Так, дійсно, легко при таких обставинах стверджувати на всю країну, що «інвестиції – не злочин».
Як сказав півроку тому в інтерв’ю виданню Forbes власник «ТК-Груп» Олександр Соколовський: «Інвестиції – не злочин». Звичайно, погодитись із ним досить легко. Легко і просто, але не тоді, коли бізнес імперія текстилю побудована на відкатах, схемах, чорному кеші та банальному зароблянні на крові українських солдат. Звичайно, ринок інвестицій України дозволяє використовувати багато різних схем заробітку як і легального такі і не легального, але цинізму Соколовського немає меж, коли стоїть питання отримання прибутку на державних тендерах для ЗСУ.
Як тільки побороли схематоз братів Гринкевичів і «ніколи такого не було і от знову» іх місце зайняв Соколовський.
А все банально просто, левова частина його заробітку є результатам «втюхування» ЗСУ дешевої та неякісної форми (подекуди з окупованого росією Придністров‘я) на сотні мільйонів та мільярди гривень. Як вам, дорогі читачі, такі інвестиції під час війни та мобілізації? Але диявол криється як завжди в деталях і тому Соколовський на додаток до всього ще не платить податки. Як так сталось? А сталось це тому, що його основні підприємства – постачальники текстилю на ЗСУ ТОВ «Текстиль-контакт» та ТОВ «ТК «Домашній текстиль», не повірите, постійно винні грошей інвестиційному фонду Геліон, власником якого є той же Соколовський. Тобто винен сам собі. І це не про банальні суми у десятки тисяч, а це сотні мільйонів гривень . Складно та одночасно просто, правда?
Як це стало можливо? Та все доволі тривіально, цей фонд є власником підприємств і що найцікавіше все чисто і прозоро, оскільки згідно законодавства фонд не платить податки.
Тобто, схема виглядає приблизно так:
Міноборони платить за неякісну форму ТОВ «Текстиль-контакт» та ТОВ «ТК «Домашній текстиль», в свою чергу ці підприємства «зливають» кошти на АТ «ЗНВКІФ «Геліон», як власнику для захисту від оподаткування, а уже директор і власник фонду Соколовський, або виплачує сам собі «чисті» дивіденди, або кудись інвестує гроші скуповуючи активи. Ну і виведення грошей за кордон або в готівку також ніхто не відміняв (реалії горе-бізнесменів). І все чисто і гладко було б, якщо б не стало відомо про відверту жахливу якість і непридатність військової форми для використання. Тобто, під час війни з допомогою інвестиційного фонду Соколовський О.Б. не платить податки, набуваює у власність багатомільонні активи та провадить бізнес «на крові». Так, дійсно, легко при таких обставинах стверджувати на всю країну, що «інвестиції – не злочин».
«Текстильні» оборудки навколо армії, або як Олександр Соколовський сам себе «спалив»
Минулорічна відставка Олексія Резнікова з посади міністра оборони, супроводжується низкою корупційних скандалів і кримінальних справ: окрім одіозних «яєць за 17 гривень», спливла історія з закупівлею для Збройних сил літніх курток за ціною зимових – журналісти тоді писали про можливу причетність до оборудки народного депутата Геннадія Касая, чий племінник був співвласником компанії-виробника. Новий міністр оборони Рустем Умеров на початку 2024 року оцінював суму збитків при закупівлях для війська в 10 млрд гривень. У січні за спробу дачі хабаря співробітникові ДБР було затримано львівського підприємця Гринкевича: його підозрюють у постачанні військам неякісного одягу на понад мільярд гривень. Перед цим Держаудитслужба за результатами перевірки закупівель Міноборони заявила про знайдені порушення на 2,5 мільярди гривень, пов’язані із виконанням урядової постанови №335, прийнятої в самі перші дні російського вторгнення – у березні 2022 року. Вона давала підприємствам можливість укладати прямі договори з Міноборони без жодних процедур та отримувати до 100% передоплати за товар і компенсації витрат, однак багато хто вписав у ці витрати і власний прибуток.
Правда деталізувати персоналії порушників голова відомства Алла Басалаєва відмовилась, пославшись на таємницю слідства. То ж нам довелось чекати, поки вони викажуть себе самі, наприклад, превентивними виправданнями. Так і сталось: ще за кілька місяців до відставки Резнікова ряд видань синхронно поширили допис із Фейсбуку власника компанії «Текстиль-Контакт» Олександра Соколовського про те, що нібито держава намагається «стягнути з вітчизняного виробника додаткові податки».
«…всі ми, хто шив в Україні, поставляв продукцію набагато дешевше іноземців, створював тут робочі місця, підтримував нашу економіку, платив тут зарплати та податки — порушники і з нас треба стягнути попередньо задекларований (але не факт, що отриманий) прибуток. З якого ми вже заплатили всі податки!» — зокрема, написав Соколовський. Що звучить принаймні смішно для тих, хто хоч трохи знає історію «Текстиль-Контакту». Адже Соколовський дійсно далекий від зарубіжної продукції тому, що поставляє… російську.
Ще до масштабного вторгнення компанії Олександра Соколовського були помічені на постачанні до ЗСУ тканини російського виробництва, також повідомлялось про їх можливі зв’язки із керівництвом «ДНР». Зокрема, у 2017 році за одним із тендерів «Текстиль-Контакт» поставив до військової частини ЗСУ тканину виробництва російського Іваново, яка була представлена у супровідних документах, як «безальтернативна». Хоча альтернативи існували, якимось чином і в Міністерстві економічного розвитку, і в Міністерстві оборони цього «не помітили». Як і того, що роком раніше компанія ввезла з Росії півтора мільйони метрів ситцю ти 60 000 метрів російської діагоналі 95-ї ширини: відповідні дані можна легко знайти у відкритому доступі.
При цьому «Текстиль-Контакт» неодноразово зривав вже укладені контракти з поставки літньої камуфляжної тканини для Збройних сил. Як повідомляв кілька років тому сайт «Рупор», крім зірваних строків компанії Соколовського висловлювалися претензії і щодо якості тканини: розмір збитків оцінювався мільйонами гривень. Але ці «дрібнички», як наважко помітити, не заважають власнику «Текстиль-Контакту» давати численні інтерв’ю у якості «експерта з пошиття військової форми».
А поки армія ще не стала пріоритетом, Олександр Соколовський був приблизно таким же «експертом» у іншій царині – він постачав подушки та ковдри для «Укрзалізниці», монопольним поставником до якої йому вдалося стати через «особливі стосунки» з директором філії УЗ «Пасажирська компанія» Олександром Перцовським. Відтіснивши вітчизняних конкурентів, компанії Соколовського одразу взялися піднімати ціни. Так, ціни на подушки злетіли до 260 гривень, при тому що на сайтах можна знайти таку ж продукцію за 110 гривень оптом і 130 гривень у роздріб. Це, звичайно, іще не згадані нами «яйця по 17 гривень», але уже на шляху до того. Тим більше, якщо ми згадаємо, що подушки закупаються десятками тисяч, лише один із виграних «Текстиль-Контактом» тендерів передбачає закупівлю 60 000 штук.
Сам Соколовський в соцмережах, звичайно ж запевняє, що компанію проти нього ведуть «чорнопіарники». «Запевняю, що навіть якщо щось подібне знайдете дешевше за кордоном, то вартість з урахуванням доставки та розтаможки буде значно вище», — пише Олександр на власній сторінці у Фейсбук. І знову ця згадка про «закордон» — в той час, як волонтеру центру «Миротворець» Ігорю Савчуку вдається вияснити, що по тендеру, виграному «Текстиль-Контактом», для Чернігівського геріатричного пансіонату поставлялася фланель з окупованого Донбасу, де Олександр Соколовський колись володів «Донецькою текстильною мануфактурою» (кримська філія «Текстиль-Контакту» тим часом перереєструвалася за російським законодавством і окупанти не мають претензій до її діяльності). Сама компанія запевняла, що тканина поставлялася із старих складів, однак це не пояснює, яким чином виявилося так, що у документах на поставку тканини для Панютинського вагоноремонтного заводу було вказано 2016 рік випуску, а відсутність дат та номерів партій у паспорті якості прямо вказувало на «сіре» походження продукції.
Що стосується урядової постанови №335, яка так стурбувала Соколовського, то, за словами заступника голови Державної аудиторської служби України Станіслава Патюка, вона й не передбачала отримання прибутку: в непевні лютому і березні 2022 року йшлося про те, щоб швидко завантажити підприємства, що простоювали, військовими замовленнями по передоплаті, при цьому держава оплачувала зарплату працівникам, податки та інші витрати, пов’язані з виготовленням продукції. Про все це не міг знати Олександр Соколовський, вписуючи до калькуляції і майбутні прибутки свого «Текстиль-Контакту». Може, він розраховував, що цього просто не помітять в умовах перших місяців війни, а може сподівався, що Олексій Резніков трохи довше залишиться на міністерській посаді. Одначе йому зовсім не варто було наповнювати пресу «джинсою», зображаючи із себе невинно ображеного: контролюючі органи тепер точно звернуть увагу і на всі попередні сумнівні його оборудки з оборонним відомством.
