92 дні Революції гідності і дві години поклоніння її пам’яті 21.11.2023 11:25 Укрінформ До 10-ої річниці тих історичних подій Укрінформ пройшов разом з екскурсією по місцях ключових подій Революції гідності
Біля Михайлівського собору цього листопадового ранку зібралося зо два десятки людей. Тут були студентки, мами з дітьми, літні пари, здається весь соціальний спектр суспільства. Всі прийшли на безплатну екскурсію місцями Революції гідності, які уже майже рік проводить Музей нашої Революції.
За кілька хвилин до одинадцятої підійшла симпатичний екскурсовод Вікторія. І наша прогулянка середмістям столиці – по місцях, де відбувалися ті ключові для української історії події – розпочалася.
Ми йдемо маршрутом Революції гідності, пригадуючи, як тут все було 10 років тому. Спочатку ми заходимо на територію Михайлівського собору. Протести розпочалися 21 листопада 2013 року (на свято Михайла за старим календарем). То була відповідь на рішення президента Януковича та уряду Азарова про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Втім нового повороту – аж до Маршу мільйонів та кривавого протистояння – він набув після побиття студентів на Майдані 30 листопада… Вночі 30 листопада 2013 року саме Михайлівський монастир прихистив частину протестувальників, які втікали від побиття «Беркутом». Укрінформ колись писав про вратарника – послушника монастиря, який почувши стук студентів, пішов та відчинив їм браму Михайлівського. «Беркут» не наважився силою вибивати браму під дзвіницею. У Києві потім люди говорили, що саме в цю ніч залізобетонний Михайлівський собор, відбудований у 90-ті на місці зруйнованої більшовиками святині XI століття, остаточно знову став Храмом Божим. – Тут постав один з ключових штабів, опорних пунктів Революції гідності, тут збирали провіант, готували їжу, сюди приносили ліки і привозили необхідну медичну техніку, саме тут розмістився шпиталь і навіть операційна. Саме сюди приносили тіла загиблих… Дзвони Михайлівського Золотоверхого били на сполох у ніч з 10-го на 11 грудня під час другої спроби влади силою зачистити Майдан, – розповідає Вікторія. І як 800 років тому, під час Батиєвої навали, до собору стікалися кияни, щоб захистити своє місто. Ми гуляємо двором собору (насправді, Михайлівський – це ж цілий комплекс будівель: академія, митрополія, приміщення інших місій та департаментів, власне сам собор, храм для семінаристів). Ми йдемо повз Богословську академію, обходимо Михайлівський собор і Вікторія згадує дзвонаря Майдану, священника (тоді диякона) Івана Сидора, який у 2013-2014-му щоразу, як готувалася силова зачистка Майдану, бив у дзвони.
– Отець-диякон отримав благословення намісника монастиря ігумена Агапіта і побіг на дзвіницю. Він дзвонив так гучно і так довго, щоб все місто почуло і прийшло на Майдан… Казав, що почав втрачати сили ще до кінця першої години, але йому на допомогу прийшли студенти. За чотири години вони вшістьох порвали на дзвонах чотири троси! У нього встигли нарости і полопатися криваві мозолі, Іван в кров стер собі руки, але цей дзвін Київ почув, – розповідає Вікторія.
Ми підходимо до старого дерева у дворі, Вікторія каже, що саме під ним клали тіла загиблих Героїв Небесної Сотні… Тут над ними читав молитви отець Михайло Карнаух.
На території собору ми провели вже двадцять хвилин. Одна з нас, мама двох маленьких хлопчиків, щось пояснює їм і, впіймавши мій погляд, каже: вдома ще двоє, менші, а старших вирішила долучати до історії про українську Революцію саме так.
З-під брами Михайлівського ми прямуємо в бік Софії. Вікторія зупиняє групу в невеличкому сквері.
– Це сквер «Небесної Сотні», хоча назва офіційно не затверджена. Він названий на честь загиблих під час Революції гідності, – розповідає Вікторія. – У дні протистояння 18-20 лютого активісти Майдану демонтували тут залізний паркан, з якого звели барикади. У березні після перемоги Майдану волонтери прибрали територію, розпланували сквер, облаштували дитячий майданчик. Дерева, які привезли з різних куточків України, висадили кияни і родичі Героїв Небесної Сотні. Представники громадського об'єднання «Місто Сад» запропонували у сквері зробити настінний живопис. Ініціаторка створення скверу Євгенія Кулеба та фахівець зі стріт-арту Олег Соснов запросили португальського графіті-художника Алешандре Фарту, який зробив на стіні будинку зображення Сергія Нігояна площею у 100 квадратних метрів. Фарту пояснив, що центральним елементом композиції є очі Нігояна, які є «очима всієї Небесної Сотні».
Ця розповідь наче оживляє в пам’яті цього симпатичного хлопця, єдину дитину в сім’ї, чиї батьки приїхали сюди, рятуючись від війни у Нагірному Карабаху. Смерть цього україномовного патріота і України, і Вірменії – ви ж пам’ятаєте відео, де він читає Тараса Шевченка «борітеся – поборете» – тоді шокувала… У січні 2014-го він був першим загиблим на Майдані…
Ми спускаємося вулицею Михайлівською до Майдану Незалежності, де «топографічно» й зібрався Євромайдан – місця, відомого нині на весь світ, навіть для тих, хто ніколи не бував у Києві. Я говорю із парою літніх людей, які не хочуть представлятися. Вони кажуть, що безплатних екскурсій не оминають, але цю чекали особливо, бо знову прийшли відчути та пережити ці дні. Дорогою Вікторія пригадує всі українські революції, які розгорталися на Майдані. І студентську «Революцію на граніті» 1992-го, і Помаранчеву революцію 2004-го. Вікторія нагадує, як Новий 2014 рік Україна зустрічала на Майдані. Тут зібралися сотні тисяч людей. Опівночі заспівали Гімн України, піднімаючи до гори ліхтарики та освітлені екрани мобільних телефонів. На сцені разом з усіма співали гімн Руслана, лідери опозиції, народні депутати, координатори Євромайдану. Після поздоровлень та салюту на Майдані був грандіозний концерт. Серед виконавців – ТНМК, «Тартак», Руслана, «Скай», Лама, Марія Бурмака і «Мандри». Це була неймовірна атмосфера єдності.
Ми заходимо в Будинок профспілок, де біля музею Революції гідності є невеличке приміщення. Тут на великому екрані демонструють кадри з грандіозним скандалом при ратифікації Верховною Радою «Харківських угод», саме це рішення, за яким Чорноморський флот отримав право ще півстоліття залишатися в українському Криму стало чи не першим в ряду державних зрад тодішньої влади, відправною точкою, після якої протистояння з режимом Януковича було не уникнути.
Тут є стенди з фотографіями кращих майстрів про ті героїчні часи. А от – мистецьки розмальовані пластикові «будівельні» каски учасників Майдану.
Перепочивши кілька хвилин, ми виходимо на вулицю і піднімаємося вулицею Інститутською, яка нині стала вулицею Небесної Сотні.
– Ось тут ми бачимо сліди Вогняної барикади, – показує нам Вікторія місце, де вже після початку Великої війни поставили кілька протитанкових їжаків, – у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року саме вона зупинила «беркутівців». Переважно барикади будувалася стихійно, з того, що під руку попаде – розібраних парканів, лав, конструкцій януковицької «Йолки», мішків зі сміттям, зі снігу навіть… Деякі з барикад мали назви, як то Львівська брама, одна з перших барикад по вул. Інститутській, яка стояла під Залізним мостом і охоронялася Львівською сотнею самооборони. Цікаво, що Майдан у період гарячої фази протистояння не мав сталих меж, барикади руйнувалися силовиками, відбудовувалися майданівцями, переміщувалися інколи на нові місця, перебудовувалися. Для істориків, дослідників подій Революції гідності є дуже важливий матеріал – карти Дмитра Вортмана, науковця, який зафіксував близько 50 карт, де позначив розміщення барикад у різні періоди протистояння. Ці карти ви теж можете побачити на інформаційних стендах.
Вікторія нагадує, як влада намагалася максимум збільшити чисельність силовиків для протидії Майдану, як «підсилювала» себе цивільними найманцями, як слово «тітушка» увійшло у міжнародну лексику. Це віднині один із синонімів неоковирного словосполучення «інструмент знищення протесту».
Ми наче знову проходимо через ті дні. Прийняття диктаторських законів – це середина січня, їх скасування, вогняне протистояння на Груші (вул. Грушевського – ред.), льодове Водохреще після дозволу уряду на використання водометів на морозі для розгону людей, відставка прем’єра Азарова, снайпери, які методично стріляли з дахів по учасниках протесту… Нарешті 18 лютого, коли до Верховної Ради вирушила багатотисячна колона з вимогою ухвалити зміни Конституції, обмеживши повноваження президента. Незважаючи на мирний характер ходи, протестувальники були без традиційної зброї – кийків, каміння та коктейлів Молотова – беркути палили по них з дахів на Шовковичній. Далі три криваві дні, коли було вбито найбільше протестуючих. Вздовж нинішньої вулиці Героїв Небесної Сотні. Бачу фото Устима Голоднюка боєць 38 сотні, йому не було двадцяти років. Фото Якова Зайка, журналіста, громадського діяча, народного депутата першого скликання, він помер від інфаркту під час наступу «Беркута». Сергій Байдовський. Йому було всього 23 роки. На його сторінці у соцмережі навічно залишилося: «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…» Фото Юрія Вербицького, якого разом з Ігорем Луценком викрали з офтальмологічної лікарні і катували під Києвом, а потім – вбили. У період із 18 до 20 лютого загинуло та отримало травми та смертельні поранення найбільше протестувальників – 80 осіб: 20 – 18 лютого, 12 – 19 лютого, 48 – 20 лютого. Після 20 лютого – ще 20.
Ми піднімаємося далі Алеєю Героїв Небесної Сотні, зупиняючись біля пам’ятних знаків – місць, де гинули Герої з фанерними щитами… Звісно, ця екскурсія не могла вмістити всіх вражень та згадок про дні і місяці Революції гідності. Їх дуже багато. Але завдяки Вікторії у пам’яті спливало багато – вуличне фортепіано, на якому грали студентки консерваторії і просто, хто міг, Автомайдан, який все ж таки вже доїхав до януковицького «Межигір’я», знаменитого «мамо, я поїв і в касці», обличчя священників, які стояли з хрестом перед шеренгою «Беркуту», прикриваючи собою і молитвою Майдан і його людей. У цей час навколо Майдану в інтересах Революції багато ще йшло битв. Дипломатичних, коли європейські лідери намагалися переконати Януковича піти назустріч вимогам протесту; регіональних, коли в областях протестувальниками були захоплені ОДА у Львові, Івано-Франківську, Рівному, штурмували ОДА в Черкасах.. У Запоріжжі в ніч проти 27 січня спільними зусиллями МВС та «тітушок» був жорстоко придушений 10 000 мітинг під Запорізькою ОДА. Були жорстоко побиті активісти Євромайдану, журналісти та пересічні громадяни.
Демократична Україна билася і перемагала, але головна битва була тут, на барикадах Києва, коли поранені «майданівці» відповзали у двори, рятуючись від силовиків, коли їх викрадали з лікарень, коли роздягали на морозі та обливали водою. Коли кожен з людей на Майдані – молодих чи старших – розумів, що кожен день може бути останній, і тим не менше, ніхто не йшов додому. Ми підійшли до самого верхнього виходу з метро «Хрещатик» на алеї Героїв Небесної Сотні. Тут стоїть екуменічна каплиця, де час від часу і на річниці відбуваються заупокійні служби і подячні молебні. Майдан тоді 2014-го переміг, але більшість тих прекрасних людей-переможців наступного дня записувалися у добробати та їхали на Схід, куди вже вдерлися російські диверсанти. Цікаво, що сьогодні на фронті у 5-й штурмовій бригаді перебуває і автор самого визначення – «Революція гідності» – Юрій Сиротюк.
Вікторія пропонує бажаючим вдарити у дзвони біля каплиці. І дітлахи радісно підходять і б’ють у дзвони.
А я повертаюся обличчям до маленького храму, який зараз зачинено. І звертаюся з молитвою. Навіть кількома. Щоб якомога швидше нашою Перемогою закінчилася війна, щоб всі, і Юрко Сиротюк, повернулися і щоб прекрасний Меморіал пам’яті у середмісті української столиці, проєкт якого задумала держава, був нарешті збудований.
Повідомляємо, що кожного місяця на сайті Музею Революції Гідності є розклад безплатних екскурсій. Остання екскурсія цього місяці відбудеться 23 листопада. Обирайте день і маршрут за посиланям та реєструйтеся у формі.
Графік екскурсій оновлюється кожного місяця і після реєстрації на електронну адресу приходить підтвердження.
Майдан Річниця Революція Гідності
Источник: www.ukrinform.ua
