Жінки, робота і війна: що змінюється на ринку праці в Україні 19.06.2025 10:19 Укрінформ У 2025 році розрив у зарплатах між чоловіками й жінками сягнув 41% – чому саме і чому це важливо зараз
З одного боку, у 2025 році світ досяг найкращих показників гендерної рівності з початку пандемії COVID-19: глобальний індекс нерівності скоротився до 68,8%. Більше того, Україна у цьому індексі піднялася на одну сходинку і посідає 62-е місце у рейтингу, маючи 73% «закритого» розриву («закритий» гендерний розрив – це розрив, який країні вже вдалось подолати, – ред.) Дані Всесвітнього економічного форуму, на які посилається Euronews, демонструють водночас покращення загального індексу та тенденції до застою чи навіть невеликий відкат.
Звіт Глобальний індекс нерівності, Світовий економічний форум.
На перший погляд – це підстава для обережного оптимізму. Але за позитивними показниками ховається тривожна реальність: уже третій рік поспіль у світі знижується частка жінок на керівних посадах, а економічна нерівність між жінками і чоловіками не покращується. Згідно з останніми даними ООН, жінки у 2025 році мають лише 64% прав, які мають чоловіки.
Українська статистика війни демонструє й іншу тенденцію, сповнену різних даних, – нерівність в оплаті праці з початком повномасштабного вторгнення зростає і становить 41%. Відповідно до раніших даних Держстату України у 2021 року гендерний розрив становив 17,8%. А станом на 2023 рік гендерний розрив в оплаті праці в Україні був вже 18,6%. Інтернет-рекрутингова компанія подає статистику 2025 року, за якою зарплатні очікування українських жінок на 25% менші, аніж у чоловіків.
Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України.
Зменшення жінок у лідерстві, все ще стійка нерівність в оплаті праці, вплив війни на розподіл ролей та навантаження – усе це не завжди помітно з першого погляду, але формує щоденну картину нерівності. Розібратись у складних і часом суперечливих цифрах, а також зрозуміти, як ці тенденції позначаються на житті українських жінок і всього суспільства в час війни, допоможе докторка соціологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України Олена Стрельник.
ЦИФРИ І РЕАЛЬНІСТЬ: ЯК ТРАКТУВАТИ ГЕНДЕРНУ СТАТИСТИКУ
Коли ми читаємо про гендерну нерівність і бачимо цифри – що вони означають у реальному житті? Чи можна їх «намацати» у життєвих прикладах. Олена Стрельник пояснює, що частина цих розривів чи нерівностей є видимими, але це менша частина. «Наприклад, те, що лише близько 3% чоловіків ідуть у так званий декрет, тобто у відпустку по догляду за дитиною, – це очевидно неозброєним оком. Те, що в нас менше жінок у структурах влади, наприклад у парламенті, теж цього важко не помітити», – зазначає вона. І при тому, що жінки – це половина мешканців (54% від загальної кількості населення). Але важливими є непрямі, довгі ланцюжки життєвих виборів, які роблять жінки і чоловіки в суспільстві. У суспільстві, що досі вважає: сім'я – пріоритет для жінки, а робота – для чоловіка, такі ланцюжки призводять до не дуже втішних підсумків.
«Гендерна нерівність – це передусім нерівність не прав, а можливостей. Зараз практично немає прямої дискримінації жінок, як це було 100–200 років тому, але саме цифри нам і показують, що на рівні суспільних тенденцій ця нерівність існує». Олена Стрельник доводить це на рівні статистики. Приміром, в Україні літні жінки живуть бідніше, зокрема через те, що в гендерний розрив у пенсіях в нашій країні – 32%. Чому так виникає? «Тому що життєвий шлях дівчинки був часто запрограмований під установку, що сім'я важливіша: її з дитинства орієнтували на «жіночі» професії. Потім ця дівчина пішла працювати вихователькою чи медсестрою – часто за мінімальну зарплату. Кар’єрного зростання не було, бо народилися діти, і вони стали її відповідальністю. І зрештою вона має меншу пенсію і живе бідніше. Отак тонко працює зараз гендерна нерівність». І саме такі процеси можна побачити через індекси, які публікують у звітах.
Ситуація з гендерною нерівністю 6 років тому. Дослідження часів пандемії. Дослідження ООН “Жінки в Україні”, 2019 рік.
Щодо представництва жінок на керівних посадах і в органах влади – це важливо, тому що тема прав жінок і представництва у політиці – це питання демократії. «Ми не можемо будувати справедливе суспільство, ігноруючи голоси половини населення», – каже Олена. В Україні є гендерна квота 40% у виборних органах, і партії зобов’язані включати жінок у списки. «Це запобіжник, який стримує відтік жінок із влади. А от щодо призначених органів влади – ситуація інша. Під час війни відчутний ухил у бік чоловіків, бо маємо військово-цивільні адміністрації, і вважається, що чоловіки краще розбираються у військових питаннях. Наприклад, серед очільників ВЦА, здається, лише одна жінка», – зазначає соціологиня.
Частина жінок не йде в політику, бо вважає її «брудною» і «корумпованою». Втім, є підстави говорити про те, що такі стереотипи в Україні під час війни змінюються. Скажімо, опитування соціологічної групи «Рейтинг» на замовлення Українського ветеранського фонду 2023 року засвідчило, що за два роки частка українців, які вважають що «чоловіки кращі лідери, аніж жінки», зменшилася вдвічі (з 43% до 24%).
За даними Info Sapiens 2022 року, порівняно з 2018 р., частка тих, хто погодилися з тим, що «чоловік у будь-якому разі має бути главою сім’ї», зменшилася з 56% до 19%. «Це маркер того, що ми на правильному шляху», – каже Стрельник.
УКРАЇНА І ВІЙНА: ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕНДЕРНОГО РОЗРИВУ І БРАК СОЦІОЛОГІЧНИХ ДАНИХ
Як війна змінює становище жінки та гендерний розрив, особливо у тилу? Тут дані коливаються від оптимістичних показників у 18% до тривожних 41%. Скажімо, Світовий економічний форум показує, що Україна піднялась на сходинку вище у рейтингу. Олена Стрельник радить обережно ставитись до такої статистики: «Ті, хто укладають подібні рейтинги, очевидно, не дуже розуміють контекст збору статистики в суспільстві, охопленому війною. Офіційно зареєстрований гендерний розрив в оплаті праці – 18,6% – зафіксований станом на кінець 2021 року, а потім дані просто повторно вносились. Під час війни подання статистичної звітності компаніями стало добровільним, тому офіційних даних після повномасштабного вторгнення немає».
Але є альтернативні наукові оцінки. І саме тут докторка наук радить звернутись до статистики, яка демонструє реальний стан справ. «Інститут демографії і якості життя НАН України в 2023 році оцінив фактичний гендерний розрив в оплаті праці як 41%». І це один із тривожних дзвіночків. Звідки з’явилась така цифра? Справа в тому, що в офіційний розрахунок статистики зазвичай не входить сектор безпеки і оборони, адже там не отримують зарплатню – це «грошове забезпечення». «Але інститут врахував і цей сектор, який зараз чисельно великий і «чоловіконасичений», що й потягнуло статистику вгору», – пояснює експертка.
Тож виникає риторичне запитання, яке турбує експертку, – Міністерство економіки, яке є розробником, в тому числі національної стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці, – тож «як вони будуть моніторити скорочення цього показника». Втім, попри суттєве падіння показника гендерної нерівності, у країні, яка воює, вважає Олена Стрельник, незважаючи на песимістичні очікування, в суспільному ставленні є відчутний прогрес. Війна, як це не звучить парадоксально, підштовує суспільство до змін гендерних ролей.
ВІЙНА ЯК КАТАЛІЗАТОР ЗМІН?
На жіночі плечі в час війни лягає чимало проблем, змін умов життя, опіки, відповідальності. «Дані показують, що тут відбуваються найвиразніші зміни, тому що ті ролі, які були розподілені між партнерами, тепер майже всі завдання виконуються переважно жінкою, плюс виникає окремо виклик – це підтримка чоловіка на фронті. Чимало жінок залучені в різні форми волонтерської допомоги», – погоджується експертка.
Часто це соціальний і маловидимий аспект, який у воєнний час досить складно зробити пріоритетом, – вся увага країни зосереджена на війні та воєнній сфері. І все ж попри війну, держава прийняла кілька важливих стратегічних документів щодо гендерної рівності. Це стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці, стратегія гендерної рівності в освіті. «Ці кроки, – пояснює Стрельник, – готувались дуже давно і отримували величезний опір, але нині ухвалені і демонструють політичний поступ, інспірований зобов'язаннями країни в межах євроінтеграції».
Олена Стрельник радить дивитись на проблему гендерного розриву ретроспективно. Прогрес є, але він не лінійний: «Десь ми говоримо про погіршення (як-от у зарплатах), а десь – про поступ. Загалом я вважаю, що українське суспільство просувається у напрямку гендерної рівності, нехай і не дуже лінійно. У нас сильне законодавство, це не завжди очевидно, але це так. І цей прогрес здобутий не згори, а завдяки жіночому руху».
Особливий прогрес помітний в армії. Якщо порівняти ситуацію 2014 року і тепер жінки отримали більше можливостей і прав у секторі безпеки та оборони. На сьогодні в лавах ЗСУ служить 70 000 жінок, понад 5 500 перебуває на передовій, повідомляє Укрінформ. Ми швидше змінюємось у питанні політики та бізнесу, зазначає Стрельник.
Проблеми виникають із уявленнями людей (так звані гендерні ролі), які змінюються повільніше, але змінюються. Повільніше – щодо ролі жінки як матері. «І тут я би історію розказала, про те, як війна показує нам крихкість таких позицій, коли жінка виключно відповідає за родину, а він заробляє гроші. А уявімо собі жінка, щаслива мама трьох дітей, опиняється без чоловіка, без партнера за кордоном з дітьми. Не маючи досвіду, ані пошуку роботи на ринку праці, навіть підготовка хорошого резюме для неї в таких умовах величезний виклик. Або чоловік, який залишився в Україні і мусить дбати не тільки про своїх літніх батьків, а ще й про батьків своєї партнерки, яка виїхала. А він ніколи не мав навички турботи про людей. Війна показує, що традиційні гендерні ролі призводять до того, що люди стають менш адаптивними до цих драматичних змін».
Олена Стрельник при цьому зазначає, що зміни особливо помітні в поколіннєвому розрізі. Українська молодь мислить зовсім не так, як старше покоління. Попри воєнний стан і патріархальні наративи на зразок «чоловік – захисник», навіть «попри це, українське суспільство під час війни цей прогрес не втрачає».
Гендерна рівність в Україні – це не лише про декларації, квоти чи формальні права. Це про щоденну практику життя жінки під час війни, її можливості воювати і захищати Україну, або мати гідний дохід, піклуватися про родину і не втратити себе як професіоналку. Як показує досвід 2022–2025 років, навіть у надскладних умовах змінюється не лише країна – змінюється саме уявлення про норму та «традиційні цінності». Але чи стануть ці зміни системними – залежить від політиків, голосу громадськості і того, наскільки ми будемо бачити не лише цифри, а й жінок за ними.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото ілюстративне
Гендерна рівність Зарплата Війна Робота Жінки
Источник: www.ukrinform.ua
