Операція «МІДАС»: Захід скандал бачить, але в підтримці не відмовляє

Операція «МІДАС»: Захід скандал бачить, але в підтримці не відмовляє 14.11.2025 19:00 Укрінформ Фокус уваги минулого тижня прогнозовано повернувся в Україну. Це не радує, з огляду на причину, але краще так, ніж якось інакше

Грандіозний корупційний скандал на вищих щаблях української управлінської вертикалі прорвало назовні, наче гнійний фурункул. У країні, яка стікає кров’ю на фронтах, де ледве не щоночі ворог намагається зробити «темну» мільйонам людей, безжально атакуючи генерацію і енергетичну інфраструктуру – розкрилися масштабні «відкати» не де-небудь, а в Енергоатомі – 10-15 відсотків від суми мільярдних контрактів. А ще – безпосередня причетність до зловживань осіб з найвищого урядового і ділового «бомонду». Шок, якого зазнала Україна, настільки болісний, що немає сенсу говорити тут щось окреме про мораль – маємо той випадок, коли все сказано одним фактом. Тому поговоримо про наслідки – внутрішні і зовнішні.

У масштабах країни маємо важку кризу державного управління і треба докладати цілеспрямованих і точно прорахованих зусиль, щоб вона не переросла в політичну. Адже політичні кризи в демократіях (а ми – демократія, то ж виникнення цього скандалу і все, що йому передувало, тому підтвердження) вирішується лише на виборах, які в Україні неможливі, поки йде війна і не скасовано воєнний стан.

Що саме потрібно для гамування управлінської кризи, добре відомо. Можна перелічити по пунктах:

  • Безвідкладні відставки фігурантів корупційної «справи» і нові призначення, погодженні з якнайширшими політичними колами – в парламенті і поза ним;

  • Слідча і судова процедура – максимально неупереджена, публічна і без затримок.

  • Суб’єктна парламентської більшість;

  • Аудит решти державних структур, де існують подібні ризики, із залученням сертифікованих незалежних фахівців;

  • Розробка і швидкий запуск у дію нових норм з організації корпоративного управління і запобігання корупції у цій сфері і не лише.

  • Точна, своєчасна і головне – щира комунікація із суспільством та союзниками.

  • Варто нагадати про кілька деталей, про які часто забувають коментатори, згадуючи давньогрецький міф про царя Мідаса. Боги не винагородили, а покарали Мідаса за жадібність, саме за неї, бо все чого б не торкався цар перетворювалося на коштовне, але неїстівне золото. Відтак, Мідас, ставши найбагатшим царем у світі, помер з голоду. В нашому випадку, «мідасів» не шкода, тривожно за Україну. Коли негативу не уникнути, треба його, по можливості, мінімізувати, але чесно, без нових «перегибів».

    Як би це дивно не звучало, у ганьбі такого масштабу буває прихований шанс повернути її на свою користь. Певною мірою, звісно, але це краще, ніж могло б бути. Якщо реакція на операцію «Мідас» з боку державних чинників, буде швидкою й адекватною проблемі, це стане можливим трактувати як приклад того, що Україна попри все здатна відторгнути корупційну хворобу, активізувати імунітет, швидко проаналізувати і позбавити дієздатності «збудників».

    Відставки, які почалися, оприлюднення реальних імен і прізвищ «мідасів», вищезгаданий аудит державних корпорацій, який анонсований урядом, толкові пропозиції щодо необхідних у такій ситуації дій – це й добре, начебто. Але не будемо поспішати з аналізом всього цього. Тепер варто дочекатися реакції не лише активної частини українського суспільства, але й міжнародних партнерів. Щодо українського сегмента соціальних мереж, то вони реально киплять. І якщо ставитися до цього прагматично, там можна знайти не лише дошкульні звинувачення і лайку, але й толкові пропозиції. Ними не варто нехтувати.

    З міжнародною реакцією і простіше, і складніше одночасно. В перші три дні після появи повідомлень про операцію «Мідас» нічого для України катастрофічного чи надто емоційного не прозвучало ані з Брюсселю, ані з Вашингтона. І це добре. Партнери явно не хочуть вважати те, що сталося, «останньою краплею», їм Україна потрібна і вони тепер теж чекають, як діятиме українська влада. До кінця тижня прозвучало кілька заяв від ЄС, від МВФ, від ключових в ЄС національних урядів у тій же тональності, яку задали німецькі урядовці.

    Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадепфуль сказав журналістам на полях міністерської зустрічі у Канаді, що «потрібна рішуча боротьба з корупцією в Україні, щоб підтримка Заходу залишалася надійною» і запевнив, що союзники «підтримують Україну» в боротьбі із цим злом. А за день до Вадепфуля практично те саме сказав речник уряду ФРН Стефан Корнеліус: у Німеччині очікують прозорого розслідування звинувачень у корупції в українському енергетичному секторі. Але при тому він підкреслив, що скандал не впливає на виплати німецької допомоги Україні.

    Інакше, ніж черговим авансом, виданим Києву це не назвеш.

    Підтвердженням цього є і участь України в міністерській зустрічі G7 в Канаді, і те, що заявив по її результатах глава українського МЗС Андрій Сибіга.

    Не сказав поки що нічого про українських «мідасів» президент США. І це незважаючи на чергове коливання «синусоїди» в оцінці Дональдом Трампом причин і прогнозів щодо завершення агресивної війни Росії проти України. Водночас держсекретар США Марко Рубіо не бачить, які нові санкції Америка може застосувати до Росії: «З нашої сторони залишилось не так багато обмежень для Росії… Ми завдали удару по їхніх найбільших нафтових компаніях, чого всі так довго вимагали. Я не знаю, що ще можна зробити. В цьому плані у нас майже вичерпані можливості для нових санкцій».

    Мабуть багатьох українців ці слова засмутили. Але давайте придивимось до них уважніше. А й справді, які ще санкції можуть ввести США проти РФ при тих більш ніж скромних обсягах товарообороту між ними, навіщо їм водити «N-й пакет» санкцій, які, схоже, не надто заважають агресор продовжувати свою чорну справу? Чи не краще зосередитися на ОБОВ’ЯЗКОВОМУ дотриманні обмежень вже оголошених раніше? Адже обсяг «сірого» експорту з Росії не лише сирої нафти, але й нафтопродуктів (!) досі зростає. Це переконливо довів в інтерв’ю Укрінформу головний редактор порталу Blackseanews.net. Андрій Клименко.

    Наче дослухавшись до українського експерта, Марко Рубіо додав, що європейці могли б посилити тиск на так званий тіньовий флот (як саме – про це теж говорив пан Клименко). Зокрема, цього можна було б досягти, модернізувавши певні норми діючого морського законодавства. Схоже, що США готові допомогти в цьому.

    Між тим Україна, не чекаючи американської допомоги, діє в цьому напрямку сама. Удар, який у ніч на 14 листопада підпалив у Новоросійську третю за величиною російську нафтоналивну базу, за оцінками спеціалістів, на 20% скоротив експортні можливості ворога. Схоже, це той шлях, який здатний поставити Путіна та його кліку на належне місце. І ми помітили, до речі, що тональність РФ щодо перемовин про закінчення війни відчутно змінилася і вони поїдуть до Туреччини. Так, Лавров та Пєсков продовжують «надувати щоки» про «цели СВО», але вони знають і всі знають, що ніхто з ними у Стамбулі не говоритиме про «демілітаризацію» і «денацифікацію» України.

    А взагалі, темні дні переживає Україна. Ворог тисне на всіх фронтах, а прогнози, що він от-от видихнеться – звучать уже більше року і все ніяк… То де ж те яйце з голкою, в якій заховано смерть Кощія? Воно в принципі є, чи це все фантазії?

    Пошукам відповіді на це запитання теж присвячений матеріал Укрінформу. 11 листопада відзначалася 107-ма річниця закінчення Першої світової війни. Війна – це завжди війна – зі смертями людей, тварин, природи, з катастрофічним руйнуванням, натовпами біженців, брудом, слізьми і гноєм. Нагадуючи собі про все це, починаєш розуміти, чому демократична Європаву 1930-х так боялася поставити на місце Гітлера, так не хотіла знову воювати. Цей страх був настільки сильний, що його відголоски очевидні й сьогодні, у всіх цій безкінечній американо-європейській розкачці більш як через століття після завершення Першої світової бійні, замість ефективної відповіді російському агресору. А тоді – цілі частини французької армії (майбутні переможці) бунтували, відмовлялися воювати, цифри дезертирства зашкалювали. Ще в жовтні 1918-го німці оточили американців в Аргонському лісі на території Франції… А уже 11 листопада, вкрай знесилені, під тиском революції, вони підписали капітуляцію в Кемп’єнському лісі у вагончику французького головнокомандувача, а виплату репарацій за Першу світову Німеччина закінчила уже в ХХІ столітті.

    …Як би тяжко не було нам зараз, Україна теж переможе.

    Источник: www.ukrinform.ua

    No votes yet.
    Please wait...

    Залишити відповідь