У Києві завершився 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль. За дев’ять днів глядачам показали понад 80 фільмів у десяти програмах, зокрема 13 українських стрічок Національного конкурсу. Важливою частиною фестивалю стали професійні дискусії про те, як розвивати українське кіно під час війни і де шукати ресурси для нових проєктів.
17-й Одеський міжнародний кінофестиваль, що проходив з 27 серпня до 4 вересня, цього року вперше за три роки відбувся у столиці України. Через безпекові виклики, спричинені повномасштабною війною, фестиваль тимчасово переїхав з Одеси до Києва. У програмі було представлено понад 80 українських та міжнародних фільмів, розділених на десять тематичних блоків. Основні кінопокази відбувалися у залах кінотеатрів “Жовтень” та “Оскар”.
Центральною подією стала Національна конкурсна програма, до якої увійшли 13 повнометражних українських стрічок, створених виключно під час повномасштабного вторгнення росії в Україну (зйомки завершилися у 2025 або 2026 роках). Окрім кінопоказів, фестиваль включав професійні панелі за участю провідних діячів кіноіндустрії, ветеранів та інших експертів, де обговорювалися актуальні питання розвитку українського кінематографу в умовах війни.
Кіно нової реальності
Цьогорічний Одеський міжнародний кінофестиваль вже втретє приймав Київ, перемістившись зі свого традиційного місця проведення в Одесі через безпекові міркування, пов’язані з повномасштабною війною. Загалом для відвідувачів було підготовлено понад 80 фільмів у десяти різних програмах.
Національна конкурсна програма була особливо показовою, адже до неї увійшли виключно стрічки, зйомки яких завершилися у 2025 або 2026 роках, тобто вони були створені вже під час тривалої війни, яку росія веде проти України.
Однією з ключових прем’єр стала антиутопія Валентина Васяновича “За перемогу!”. Фільм зосереджується не стільки на самій війні, скільки на її повоєнних наслідках. Сюжет розповідає про кінорежисера, який залишається в Україні, але відчуває неможливість повернення до звичного життя. Його дружина та донька живуть у Відні, не бачачи причин для повернення. Через цю особисту драму Васянович порушує теми розірваних сімей, еміграції та невизначеного майбутнього країни, яка пережила війну, але не повернулася до довоєнного стану.
кадр з фільму “За перемогу!”, джерело сайт ОМКФ
До Національного конкурсу також були включені стрічки “Мрія Кіри” Дениса Колеснікова та “Соліст” Сергія Сторожева.
Вражаючою на фестивалі була і документалістика. Особливу увагу глядачів привернула робота Євгена Тітаренка “Generation 2014”. Протягом десяти років режисер знімав шістьох добровольців медичного батальйону “Госпітальєри”, показуючи, як війна, що розпочалася для них у 2014 році, кардинально змінила їхні життя та вплинула на особистісний розвиток.
кадр з фільму “Generation 2014”, джерело сайт ОМКФ
Фільм Жанни Довгич “Мир для Ніни” розповідає історію Ніни Брановицької, матері загиблого захисника Донецького аеропорту Ігоря Брановицького. Її син у 2015 році потрапив у полон, де його катували та вбили російські військові. У стрічці мати загиблого героя шукає свідків, намагається відновити обставини загибелі сина та домагається справедливості.
Тема війни знайшла своє відображення і в Міжнародному конкурсі. У болгарсько-грецькій стрічці “Брудні гроші – білі ночі” Крістіни Ґрозевої та Петара Валчанова російське вторгнення в Україну ставить під загрозу плани подружжя, яке збирало кошти на подорож до Санкт-Петербурга. Ця історія показує людей, які намагаються залишатися “поза політикою”, але війна безпосередньо впливає на їхнє життя.
кадр з фільму “Брудні гроші – білі ночі”, джерело сайт ОМКФ
Угорський фільм “Як удома” Ґабора Холтаї, хоч і побудований як сюрреалістичний трилер, насправді висвітлює механізми функціонування авторитарної держави, де брехня стає нормою, якщо суспільство її приймає.
Окрему програму “Фестиваль фестивалів” представили стрічки, які вже здобули нагороди на міжнародних кінофестивалях. Серед них – володар Гран-прі Sundance-2026 “Ведмідь-бешкетник” Ґабріели Осіо Ванден і Джека Вейсмана, а також “Бляшаний замок” Александра Мерфі, відзначений у Каннах.
Як війна росії проти України змінила кіноіндустрію?
Окрім кінопоказів, на фестивалі активно працювала професійна секція Film Industry Office. Тут представники кіноіндустрії зосередилися на обговоренні не окремих фільмів, а на системних викликах, з якими стикається галузь під час війни.
Серед ключових тем – питання фінансування нових проєктів, налагодження міжнародної співпраці, стратегії прокату українських фільмів, вплив війни на роботу телеканалів і стрімінгових платформ, а також специфіка роботи з темами війни, військових та ветеранів у кінематографі.
Значна увага була приділена ветеранській спільноті.
На панельній дискусії “Ветерани, війна і кіно: нові герої, нові професії” обговорювалися шляхи залучення військових до сфери кіно та телебачення, не лише як персонажів, а й як активних учасників знімальних та творчих команд. У дискусії взяли участь засновник BRIGHT POINT Skalyha Foundation Єгор Скалига, продюсер і ветеран Володимир Яценко, режисер, актор і військовослужбовець Ахтем Сеітаблаєв, генеральний продюсер серіального виробництва ICTV2 Дмитро Хрипун, ведучий і продюсер 2+2 Максим Сухенко та директорка з комунікацій і партнерств Work.ua Леся Примакова. Модератором виступила телеведуча Юлія Зорій.
Ахтем Сеітаблаєв, Дмитро Хрипун, Володимир Яценко, Леся Примакова, Максим Сухенко, Єгор Скалига, джерело: new.oiff.com.ua
Продюсер і ветеран Володимир Яценко підкреслив, що українська ситуація відрізняється від загальноприйнятого уявлення про ветеранів. Тисячі людей, які до війни працювали у різних сферах – від кіно до культури – пішли на фронт. Для багатьох із них повернення до попереднього життя буде непростим.
“Ми цивільні, які пішли на війну. Дуже важливо пам’ятати про травми. Багато хто, мені здається, очікує, що повернеться таким, яким був. (…) Вони будуть трохи іншими, ніж були”, – зазначив Яценко.
Єгор Скалига, який до повномасштабного вторгнення близько 20 років працював у кіноіндустрії, наголосив, що в галузі існує багато професій, де військовий досвід може стати перевагою. Це стосується роботи постановників, освітлювачів, адміністраторів, водіїв та інших членів знімальної групи.
“Людина, яка змогла побудувати собі житло в окопі, точно так само зможе збудувати декорацію трикімнатної квартири за дві доби. Тож точок входу є багато”, – додав Скалига.
Він також погодився з думкою Яценка щодо необхідності враховувати наслідки війни – проблеми зі здоров’ям, пам’яттю чи психологічним станом. За словами Скалиги, у таких випадках важливо не відмовлятися від людини, а розуміти, звідки вона повернулася, та допомагати їй адаптуватися.
Це, фактично, одна з найсуттєвіших змін, яку війна принесла українській культурі. Ветеран для кіно – це вже не лише персонаж, а й потенційний сценарист, режисер чи оператор.
Кіно вже сьогодні формує образ українського військового, який впливатиме на суспільство десятиліттями. Саме тому на Film Industry Office окремо обговорювали етичні аспекти роботи з жінками-військовими, межу між художнім задумом та психологічною безпекою героїв, а також питання того, хто має право розповідати чужий бойовий досвід.
Інші дискусії були присвячені тому, як Україна запам’ятає цю війну, та де проходить межа між мистецтвом, документуванням подій та пропагандою.
“Культура – це наш простір. І цей простір дає нам сили бути собою. Захищаючи його, ми таким чином чинимо спротив”, – сказав речник 8-го корпусу Десантно-штурмових військ ЗСУ Вадим Карп’як під час панелі про культурний спротив.
По суті, після 2022 року культура в Україні втратила можливість існувати незалежно від війни. Навіть фільм, що не є про війну, створюється людьми, які живуть в умовах війни, втрачають близьких, переживають масову еміграцію та вже формують пам’ять про події, що визначатимуть майбутнє країни на покоління вперед.
Не чекати, поки війна стане історією
Символічною постаттю цьогорічного фестивалю став боснійський режисер і сценарист Даніс Тановіч. Його дебютний повнометражний фільм “Нічия земля”, створений на основі власного досвіду роботи документалістом під час Боснійської війни, здобув “Оскар”, “Золотий глобус” та приз за найкращий сценарій Каннського кінофестивалю.
Даніс Тановіч та Вікторія Тігіпко, джерело: new.oiff.com.ua
На ОМКФ Тановіч був нагороджений премією Lifetime Achievement Award за значний внесок у світове кіномистецтво. Під час вручення нагороди президентка фестивалю Вікторія Тігіпко закликала українських режисерів не відкладати осмислення війни, а говорити про неї вже зараз, не чекаючи, доки вона стане історичною подією.
Цей заклик точно відображає загальний настрій цьогорічного фестивалю. Українське кіно активно осмислює війну, говорить про втрати, біль, ветеранів, еміграцію та майбутнє країни. Водночас, автори шукають шляхи, аби українське кіно не обмежувалося виключно воєнною тематикою, залишаючи простір для інших історій.
Порада від Українські факти: 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль продемонстрував, що українське кіно глибоко осмислює реалії війни, шукаючи нові наративи та залучаючи до створення фільмів тих, хто безпосередньо пережив бойові дії, водночас не забуваючи про багатогранність життя.
За даними порталу: unn.ua