Росія використовує Крим як тилову базу для війни, тому Україна атакує транспортні маршрути. Карабаський досвід показує, що територія перестає бути інструментом Москви при втраті контролю над постачанням.
Росія використовує Крим не лише як захоплену територію, а й як надійну тилову базу для ведення війни на півдні України. Залізничні та автомобільні шляхи постачання забезпечують пальне, боєприпаси та техніку, без яких військова інфраструктура півострова втрачає свою ефективність. Саме тому українські удари спрямовані на систему комунікацій, а не лише на окремі об’єкти. Досвід Нагірного Карабаху надає ширший контекст: територія перестає бути інструментом Москви, коли вона втрачає контроль над створеним нею порядком. Про це пише “Телеграф”.
Деталі
Москва збирала подібні точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х років:
- Придністров’я – з 1992 року;
- Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008 року;
- Крим та частина Донбасу – з 2014 року;
- Нагірний Карабах – з 1991 року, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили “миротворці”.
Схема залишається незмінною: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, а також власний військовий контингент як гарантія. За понад тридцять років ця система зазнала збою лише один раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.
У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі ця роль здавалася непохитною. Тристороння угода від листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости в невизнаній “Нагірно-Карабаській Республіці” обіймали особи, безпосередньо пов’язані з Москвою. У 2022 році “державним міністром” став “гаманець Путіна” Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював “Трійку Діалог”. За розслідуванням OCCRP, через цю структуру роками здійснювалися непублічні платежі на користь близьких до Кремля фігур. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.
Розв’язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, “НКР” оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося в бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися, і в червні 2024 року достроково залишили регіон. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.
Порушення постачання не означає автоматичного звільнення Криму, але це послаблює одну з основ окупації. Чим складніше Росії забезпечувати півострів, тим менше можливостей використовувати його для операцій на півдні. Україна прагне змінити саму роль Криму – з російської опори на джерело постійних витрат і ризиків. У цьому полягає стратегічний сенс ударів по транспортній інфраструктурі.
Порада від Українські факти: Стратегічні удари України по транспортних артеріях Криму, натхненні досвідом Карабаху, спрямовані на руйнування логістичної основи російської військової машини на півострові.
За даними порталу: unn.ua