Тарифи Національної служби здоров’я України (НСЗУ) не покривають реальної собівартості складних медичних втручань, що призводить до значного недофінансування хірургічної та терапевтичної допомоги. Лікарні змушені самостійно покривати цей дефіцит.
Протягом тривалого часу українська медицина страждає від критичного недофінансування. Окремі пакети послуг, передбачені Програмою медичних гарантій, не покривають їхню фактичну собівартість.
Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан нещодавно повідомив, що недофінансування окремих пакетів Програми медичних гарантій, особливо у сфері хірургії, сягає 30%.
За оцінками експертів Асоціації міст України, пакет “Хірургічні втручання” має дефіцит фінансування у розмірі 30,5%. Середній тариф за випадок становить близько 9500 грн, тоді як фактична собівартість сягає 12 400 грн. Схожа ситуація спостерігається з пакетом “Стаціонарна терапевтична допомога”: середній тариф – близько 7200 грн, а собівартість – 8900 грн, що означає недофінансування на 23,6%.
Колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій висловив ще більш категоричну думку, заявивши, що середній показник недофінансування сягає 50%. Він зазначив, що ця проблема починається з первинної ланки та стає найбільш відчутною при лікуванні складних випадків.
На недостатність фінансування також звертав увагу Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Він навів приклад лікування поранених, щоб продемонструвати, як розрахунки Національної служби здоров’я ставлять лікарні у скрутне становище.
“Найгостріша проблема полягає у фінансових “ножицях” від НСЗУ. Чинні державні тарифи не відповідають реальності: на комп’ютерну томографію з контрастом виділяється 1200 грн, тоді як фактична вартість процедури перевищує цю суму приблизно у 2,5 раза. Це означає, що лікарня працює у збиток з кожної такої процедури. Ще критичнішою є ситуація з тривалим лікуванням важких поранень, яке може тривати місяцями. НСЗУ покриває цей складний процес як один випадок із символічною доплатою в 10% за пролонговану госпіталізацію”, – пояснив Лубінець.
Основними факторами, що призводять до зростання реальної вартості медичних послуг, є:
-
Зростання вартості медикаментів;
-
Тривалість та складність лікування;
-
Наявність у пацієнта супутніх патологій;
-
Витрати на енергозабезпечення;
-
Оплата праці.
Крім енергозабезпечення, лікарні часто стикаються з необхідністю вирішувати інші питання, такі як забезпечення безперебійного водопостачання чи опалення, формування додаткових бригад тощо.
Як НСЗУ рахує тарифи та чому виникає дефіцит
Голова Національної служби здоров’я Наталія Гусак наголошувала, що тарифи не повинні формуватися виключно на основі собівартості медичних послуг. Наприклад, хірургічні послуги для українців у багатопрофільних лікарнях НСЗУ закуповує за “середньозваженим тарифом”.
“Це означає, що існують тарифи в межах діагностично-споріднених груп, які покривають витрати з надлишком, і такі, що недопокривають. Однак середньозваженість дозволяє покривати лікування всіх пацієнтів, які звертаються до медичного закладу”, – зазначила Наталія Гусак.
Тобто НСЗУ не відшкодовує лікарням кожну витрачену гривню і не компенсує фактичну собівартість конкретної операції чи лікування конкретного пацієнта. Для стаціонарної допомоги застосовується інша модель: випадок лікування класифікується за відповідною діагностично-спорідненою групою (ДСГ), для якої встановлюється коефіцієнт складності.
Спрощена формула розрахунку виглядає так: базова ставка множиться на коефіцієнт ДСГ, до якої належить випадок лікування, а також застосовуються коригувальні коефіцієнти, передбачені умовами Програми медичних гарантій. Лікарня отримує певну суму за пролікований випадок, а не відшкодування конкретних витрат, таких як вартість медикаментів, оплата праці лікарів, діагностичні обстеження, тривалість перебування пацієнта у стаціонарі, витрати на енергію тощо.
Таким чином, отримується середньозважений показник. У цій системі передбачається, що дешевші та дорожчі випадки мають взаємно балансувати. НСЗУ може виплатити суму, яка перевищує фактичні витрати на лікування одного пацієнта, а на іншого – меншу. Проте загалом виплати мають покривати обидва випадки.
Проблема виникає, коли цей баланс порушується через велику кількість складних випадків. Якщо фактична вартість значної частини випадків систематично перевищує суму, отриману медичним закладом, лікарня змушена покривати різницю з інших джерел. Це особливо відчутно у випадках складних операцій, тривалого стаціонарного лікування та ситуаціях, що потребують дорогих препаратів, численних обстежень або залучення значного медичного персоналу. Ця проблема є особливо гострою для лікарень, які надають допомогу великій кількості поранених військових та цивільних, постраждалих від мінно-вибухових травм, опіків, і часто змушені проводити реанімаційні заходи, діагностичні дослідження, підтримувати життєдіяльність пацієнтів за допомогою апаратів штучної вентиляції легень.
Отже, дискусія щодо тарифів Програми медичних гарантій фактично зводиться до двох різних підходів. НСЗУ вважає, що фінансування слід оцінювати за сукупністю випадків та їхньою середньозваженою вартістю. Натомість лікарні та органи місцевого самоврядування акцентують увагу на випадках, коли оплата за певні види допомоги не відповідає реальним витратам, а дефіцит доводиться покривати самому медичному закладу або його власнику.
Саме тут виникають так звані “тарифні ножиці”: вартість лікування зростає разом із цінами на медикаменти, заробітну плату, енергоносії та інші витрати лікарень, тоді як державний тариф не завжди компенсує це зростання.
Порада від Українські факти: Недофінансування медичних послуг Національною службою здоров’я України створює критичну ситуацію для лікарень, змушуючи їх покривати дефіцит з власних коштів через невідповідність державних тарифів реальній собівартості складного лікування.
За матеріалами: unn.ua