В останні місяці в українському сегменті мережі Інтернет було розміщено низку публікацій щодо активів росіян, яких називають «лужниківськими» або групою ВС. Публікації містять різні думки щодо перспектив стягнення цих активів на користь Української держави, пише skelet.info.
Ця бізнес-група відома в Україні ще з початку 2000-х завдяки своїй активній експансії в енергетичний сектор України та готельну сферу. Окрім стратегічних бізнесів, «лужниківці» стали відомі завдяки своєму київському віп-казино у готелі «Прем’єр Палас» та курортному казино у готелі «Ореанда» у Ялті, АРК Крим. Також широкого розголосу набули корпоративні конфлікти, в яких група ВС була активним учасником — конфлікт із Костянтином Жеваго за Полтавський ГЗК та корпоративний конфлікт із київським бізнесменом Мстиславом Скоробогатовим за низку активів (готелі та торговельно-розважальні центри).
У багатьох публікаціях в Інтернеті останнім часом часто згадується керуючий бізнесом росіян в Україні Микола Лавренко. Майже в усіх випадках йдеться не у позитивному ракурсі. Незрозуміло, кому саме Лавренко перейшов дорогу — правоохоронцям, з якими він не поділився, певним «смотрящим» від російських власників або «партнерам», скривдженим тим, що він з ними не ділився належним чином. Можливо, є різні групи скривджених Миколою, які «підігрівають» інформпростор щодо нього. Об’єктивно кажучи, персона Лавренка цілком цього заслуговує, адже він є людиною, вчинки та життєвий шлях якої дуже далекі від праведних в усіх розуміннях цього виразу. Хоча він, мабуть, і намагається «купити» у Бога прощення, активно імітуючи порядного православного віруючого. Напевно, Лавренко невідомо, що Бога підкупити неможливо.
Так, відомо, що у 90-х Микола Лавренко був наближений до тодішніх українських «віп-ментів» Юрія Кравченка та Миколи Джиги. Саме ці правоохоронці, за інформацією, отриманою від наближених до родини Лавренка джерел, дали Лавренку «путівку до життя». Дехто вважає, що Микола Лавренко ще за СРСР був завербований органами КДБ під час своїх частих відряджень до Москви. Там Лавренко отримував відповідні доручення на збирання необхідної інформації в Україні. Є досить правдоподібна версія, що саме ця частина біографії Лавренка зблизила його до Юрія Кравченка. Саме Кравченко «зробив» із нікому непримітного невдалого олександрійського футболіста та «заводчанина» спочатку Першого заступника Голови Кіровоградської ОДА, а згодом і Голову Вінницької обласної ДПІ. Так це, чи не так, точно невідомо.
Однак після цих стрибків з одного чиновницького крісла в інше Микола Лавренко втратив свої посади і на якийсь час залишився безробітним «майже пенсіонером».
Здавалося б, що це вже був захід кар’єри Лавренка, але якимось дивом Миколай дуже стрімко перебрався до Києва, де став одним із керівників бізнесом «лужниківців». Певні деталі такого дивного «зльоту» вчорашнього чиновника-хабарника та трансформація з невдахи-корупціонера на київського бізнесмена досі залишаються загадкою. Проте зараз не про це.
Хотілося б зупинитись дещо на іншому. Нас зацікавили публікації, в яких поширюється версія про те, що нібито чисельне майно та бізнеси, якими володіє Лавренко, його родина та його найближче оточення насправді не є його власністю, а власністю тих самих «лужниківців», які таким чином приховали частину своїх активів (очевидно, другорядних у порівнянні з енергетикою, металургією, феросплавами та готелями), але все ж таки досить значними, вартістю не менше 100 мільйонів доларів США.
Ми хотіли б розвінчати вказану версію як абсолютно недієздатну. Усі активи та бізнеси сім’ї Лавренка насправді є реальними його активами. Справді, дивним чином склалося так, що Микола Лавренко зміг вкрасти, працюючи на росіян, набагато більше, ніж йому це вдавалося свого часу на державних посадах. Причини і пояснення таких дивних метаморфоз заслуговують на окреме пояснення, ми не хочемо зупинятися глибоко з цих причин.
Проте цікаво те, що Лавренко, отже, крав ніби не в держави, а в поганих росіян. Тобто у цьому сенсі він виглядає зараз як певний «патріот», який «нагнув» якусь групу московських держдумівців і кримінальних авторитетів на багато мільйонів доларів США. Справді, це виглядає кумедно і до певної міри трохи малореально, але це справді так. Однак тут слід розуміти, яким чином наш герой «обікрав» цих російських олігархів і наскільки його «подвиг» патріотичний з погляду державних інтересів та чинного законодавства України.
Отже, основні джерела нагромадження статку Миколи Лавренка включають “чорний кеш”, отриманий за видачу технічних умов (ТУ) обленерго, а також відкати від постачальників матеріалів, робіт та послуг для обленерго. Ці відкати призначалися “лужниківцям”. З одного боку, цей процес можна охарактеризувати як “патріотичний”, оскільки він сприяв утриманню бізнесу росіян для особистого збагачення Миколи Лавренка (замість передачі грошей власникам бізнесу). З іншого боку, така практика порушувала закон, оскільки створювалася ієрархічна корупційна система, що сприяла ухиленню від сплати податків з незаконних доходів. Це також сприяло несплаті податків бізнесом росіян, що безперечно заслуговує на кримінальне покарання.
Після початку російського вторгнення на “лужниківців” звалилася безліч проблем, і, ймовірно, це призведе до конфіскації їхніх українських активів. Однак корпоративна система бізнесу цієї групи була складною, і визначення повного переліку їхніх активів і їхньої юридичної приналежності виявилося складним завданням. Саме тут Микола Лавренко міг відіграти ключову роль, надаючи правоохоронним органам та судам повну інформацію щодо активів росіян та доводячи їхню причетність до цих активів. Таким чином, Микола Лавренко мав можливість захистити свою власну безпеку та активи, які він отримав через обкрадання своїх колишніх роботодавців.
Здається, що Микола Лавренко зірвав “джек-пот” – він нагромадив значний статок, обкрадаючи своїх колишніх роботодавців і викривши їх перед українськими правоохоронними органами. Проте це, очевидно, ще не завершення цієї захоплюючої історії Лавренка, яка поєднує в собі два протилежні образи – зрадника держави, який працював на росіян, та патріота, який обкрав цих росіян і врятував власну шкіру.
Беремо попкорн і очікуємо на подальший розвиток цієї захоплюючої історії.
