Обрядовий вінок, що танцює

Обрядовий вінок, що танцює Наш спадок 16.03.2024 10:00 Укрінформ Традиція носіння вінка з ковилою збереглася лише в чотирьох селах Чернівецької області

Укрінформ продовжує розповідати про нематеріальну культурну спадщину України. До переліку її елементів минулоріч внесли буковинський урочистий вінок із ковилою. У ХІХ столітті головний убір, оздоблений цією рідкісною рослиною, був маркером приналежності до буковинського краю. Зокрема, на ювілей до цісаря Франца Йосифа у Відень готувалася делегація з Буковини, до якої з кожного села обирали вітальну пару. І, як свідчить давня світлина, дівчата з процесії були вбрані в урочисті вінки з ковилою.

ПРОДАВАЛИ ХУДОБУ, ЩОБИ ПРИДБАТИ ВЕСІЛЬНИЙ УБІР

Буковинцям було дуже непросто дістати ковилу – вона росте на Півдні України. Щоби придбати обрядовий вінок для доньки перед весіллям, батькові нерідко доводилося продавати худобину.

– Вінок із ковилою в нас є урочистим. У селах у ньому могла ходити просватана дівка – тобто та, в якої були заручини. І в такому вінку вона, наприклад, ішла на службу Божу, на храмові свята у парі зі своїм нареченим. Цей вінок ніби виокремлював її з гурту. Адже, погодьтеся, неможливо не помітити дівчину в такому головному уборі, – каже завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк.

За її словами, наречену традиційно вбирали в два вінки: яскравий урочистий із ковилою, який виготовляли майстрині на замовлення, та маленький вінок із барвінку.

– Ви, напевно, чули вислів «загубити вінок». Його перше значення – втратити дівочу цноту, друге – осоромитися. У цій фразі йшлося не про великий вінок із ковилою, а про барвінковий, який символізував захист нареченої. Тобто, якщо убір недобре прикріпили і наречена його загубила, це був великий сором, – все одно, що загубити маску на Маланці, зірку під час коляди, шопку у вертепі, – зауважує пані Іванна.

ПРО ҐОНОРОВИЙ БОЛГАРСЬКИЙ ВІНОК

Вартість маленького барвінкового вінка вимірювалася його символізмом. Натомість головний урочистий вінок із ковилою робили якомога пишнішим та яскравішим, і його ціна залежала від оздоблення каркаса. У переважній більшості буковинських сіл вінки з ковилою мали циліндричну основу, яку прикрашали квітами та бісером, а посередині вплітали або прикріплювали пучки цієї незвичайної пишної рослини.

– Суха ковила дуже боїться вогню. І якщо на весіллі запалювали свічки, то майстринь просили зробити вінок так, щоб можна було в разі займання швидко відділити пучок із ковилою від основи. Адже убір із ковилою пришивали до волосся дівчини і, щоб зняти його, треба багато часу, то була окрема обрядова процедура, – пояснює дослідниця.

Із якого періоду і під впливом якої культури в буковинських селах з’явилася традиція носіння урочистого вінка з ковилою, науковці досі точно сказати не можуть. Найдавніші фотознімки буковинських дівчат у таких головних уборах датуються другою половиною ХІХ століття. Але дослідники впевнені, що ця традиція побутувала в буковинському краї ще за кілька століть до винайдення фотографії.

– Найближчого родича нашого вінка з ковилою, якщо розглянути міжнародні контексти, я знайшла в Софійському повіті Болгарії. Там є майже аналогічні конструкції, та ще й із доповненням на плечі. У них такий головний убір називається «головатиця». Його носять «лазарки» – дівчатка, які виконують весняний вітальний танець на прославу своїх народів. І в них цей вінок також величальний, дівоцький і дуже ґоноровий. Ця традиція жива й до сьогодні, – каже дослідниця.

Додає, що в українській культурі є чимало подібних точок дотику з болгарськими традиціями.

– Зокрема, у ткацтві, вишивці тощо. Отже, ми підозрюємо, що вінок із ковилою – це фракійський слід у нашій традиції. Колись фракійці мігрували територіями сучасної Болгарії, Румунії, Молдови, Сербії, частково Албанії та України. І в їхній культурі були згадки про високі головні убори, що носили як символ влади та вивищення. То чи не був це старший родич нашого вінка з ковилою? – розмірковує пані Іванна.

Додає, що схожий вінок є і в Казахстані, і його назва перекладається українською «вінок із султанами». Як і на Буковині, носіння такого вінка переросло у весільну традицію.

РАДЯНСЬКА ВЛАДА ЗАБОРОНЯЛА КОВИЛУ

Жива традиція носіння урочистих вінків збереглася у селах неподалік Чернівців – Рідківцях, Топорівцях, частково в Магалі та Чорнівці. Місцеві розповідають, що до повномасштабного вторгнення на весіллях дівчата часто вбиралися у такі вінки. Зокрема, у Рідківцях останніми роками молодята з дружками та дружбами влаштовували фотосесії, під час яких дівчата були у вінках із ковилою, а хлопці – у капелюхах із вкрапленням цієї рослини. На жаль, триває Велика війна, тому не час для пишних весільних гулянь. І майстринь, які виготовляють традиційний буковинський убір, дуже мало. Одна з них – Галина Вівчарюк із Рідківців – зізнається, що у неї давно не замовляли уборів із ковилою.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Маряна Гуменюк (@gumeniuk3122)

– Колись такий вінок одягали лише незаміжні дівчата. За день до весілля його заплітали нареченій, і вона з дружками ходила та кликала гостей на весілля. Увечері у нас були заводини, коли наречена сиділа за столом і їй приносили дари від нареченого, – тоді вона теж була в цьому вінку. А вже наступного дня наречена ходила лише в основі вінка, без ковили, у цьому головному уборі й вінчалася. Тепер у день весілля наречена одягає фату замість вінка, а її дружки на вінчання вже можуть вбиратися у вінки з ковилою,– розповідає пані Галина.

За радянської влади традицію носіння головних уборів із ковилою усіляко намагалися знищити, бо вони нібито були своєрідним маркером заможності. Тож у багатьох селах цей вінок зник із ужитку. А в деяких населених пунктах Буковини його зберегли лише у фольклорі. Зокрема, бутафорний вінок із ковилою почали використовувати в обрядах на Маланку в селі Мамаївці, що поблизу Чернівців. Таким чином там, хоч і в сатиричному стилі, але збереглася культура носіння високих вінків. Зосібна, майстриня Галина Українець створює репродукції урочистих вінків для маланкарів, різних фольклорних танцювальних колективів. Розповідає, що в її рідних Мамаївцях такий головний убір називали «кодина».

– Щоби виготовити кодину, беру для основи цупкий картон. Вінок шиється індивідуально, тож замірюю голову дівчини та роблю циліндр. Далі вмикається творчість майстрині. Ось цей вінок я спочатку вишила бісером, потім пришивала квіти, листочки, які спеціально зробила подруга. Бачите, їх пофарбували, а раніше – занурювали у віск. Коли основа готова, посередині ніби вбудовую пучки з ковилою. Також пришиваю різнокольорові стрічки, які спадають на плечі дівчини, – ділиться майстриня.

ВИСУШЕНА РОСЛИНА ЖИВЕ

За словами Галини Українець, найбільше часу – близько двох тижнів – займає оздоблення основи вінка бісером. Після цього, якщо є всі необхідні елементи та матеріали, треба ще до п'яти годин кропіткої роботи. Майстриня каже, що в 2021 році вартість матеріалів для вінка становила близько трьох тисяч гривень, без урахування самої роботи. Каже, що пучки ковили замовляла через сайт, що продавав імпортовані сухоцвіти.

Майстриня розповіла цікаву історію, яка пов’язана з вінком. Під час приймання делегацій з буковинських сіл у Відні молоді люди із Мамаївців подарували цісареві Францу Йосифу традиційний на той час танець, який дівчата виконували у вінках із ковилою.

– Ювілярові дуже сподобалося. Він сказав нашій делегації: «Просіть, що хочете, вам дам». І тоді наші односельці розповіли цісареві, що через блискавку нещодавно згорів сільський храм, попросили допомогти з відбудовою. І церква, яку звели за австрійські гроші, досі стоїть у нашому селі, – каже пані Галина.

За її словами, австрійського цісаря вразив буковинський танець, адже ця незвична трава ніби повторює рухи господаря. Щоби ковила залишалася пишною і не розсипалася, її слід зірвати у період цвітіння, очистити від основного стебла, зв’язати дрібними пучками і зшити до більшого, а вже його – вкласти у вінок. Якщо все зробити правильно, ковила буде пишною і не розсипатиметься.

– Наприкінці 2021 року я провела виставку вінків із ковили в обласному краєзнавчому музеї. Згодом директорка попросила на якийсь час залишити там експонати. Потім розпочалася повномасштабна війна, їх занесли у сховище. Через пів року вона мені зателефонувала і переляканим голосом повідомила, що з одним із вінків щось трапилося. Я попросила сфотографувати і надіслати мені, і коли побачила вінок, то заспокоїла її. Ковила в темному приміщенні покрилася ніби іржею. А коли її винесли на світло, цей наліт зник. Тобто ця трава далі живе. Минулого року ми показували наші вінки у музеї в Пирогові, було вітряно. Треба було бачити, як змінилася від вітру ця трава: просто сяяла, виблискувала на сонці, – пригадує Галина Українець.

Майстриня наразі має два готові вінки з ковилою, але планує виготовити ще 10 уборів, щоби поширювати буковинську культуру в музеях краю.

Фото автора

Буковина Культурна спадщина Музей Весілля Танці Війна з Росією

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь