США можуть вийти з переговорів: виклик чи нові можливості для України? 07.05.2025 15:56 Укрінформ Експерти окреслюють кілька сценаріїв розвитку подій, кожен з яких має свої особливості та наслідки для нашої держави
Останнім часом з боку американської адміністрації дедалі частіше лунають заяви, які містять натяки, а подекуди і прямі погрози про можливий вихід Сполучених Штатів із переговорного процесу щодо врегулювання війни Росії проти України. Дональд Трамп, наприклад, нещодавно зізнався, що іноді буває «близьким до такого кроку», втім додав: відбуваються й «позитивні речі», які знову змушують його вірити в успіх дипломатичного треку. Що саме він мав на увазі під «позитивом» – не пояснив.
Сигнали щодо можливої зміни американської лінії надходять і з інших кабінетів Білого дому. Державний секретар США Марко Рубіо попередив: незабаром президент може порушити питання про доцільність подальшої фокусованої уваги на російсько-українській війні – адже Вашингтон змушений паралельно реагувати і на інші виклики, зокрема пов’язані з Китаєм та Іраном.
А віцепрезидент Джей Ді Венс прямо заявив: між позиціями Києва та Москви «існує дуже велика прірва», а тому «війна навряд чи завершиться найближчим часом». Він також анонсував, що протягом уже наступних 100 днів триватиме робота над спробами «зближення позицій сторін».
У цьому ж дусі висловлювалися й інші представники американської адміністрації – зокрема речниця Білого дому. Та що насправді стоїть за цією хвилею заяв? Якими є реальні перспективи розвитку ситуації у трикутнику Київ – Вашингтон – Москва? Які сценарії виглядають імовірними в найближчі тижні та місяці?
ДЕМОНТАЖ «МИРНИХ ІЛЮЗІЙ»: ЧОМУ ЙМОВІРНИЙ ВІДХІД США ВІД ПЕРЕГОВОРІВ – НЕ ТРАГЕДІЯ, А МОЖЛИВІСТЬ
Що ж криється за заявами із Вашингтона? Михайло Самусь, військовий експерт, директор платформи New Geopolitics Research, закликає до чіткості у визначеннях. «Перш за все, що мається на увазі під «роллю Сполучених Штатів» у переговорному процесі? Якщо йдеться про візити пана Віткоффа до Москви, участь у богослужіннях в Ісаакіївському соборі й подальші світські заходи на кшталт поїдання ікри – то, перепрошую, але нам таке «посередництво» не потрібне». Оцінюючи зусилля останніх місяців, Самусь категоричний: «Все, що ми бачили протягом останніх 100 днів від адміністрації Трампа, – це системне намагання примусити Україну до капітуляції». Він підкреслює, що провал цих спроб – заслуга виключно української сторони: «І якщо за цей період цього не вдалося досягти – попри активність Дмитрієва, Віткоффа й усіх спроб вплинути на позицію Трампа – то виключно тому, що Україна не погодилася на цей сценарій». Експерт нагадує, що Україна продемонструвала конструктивність, підписавши 11 березня «спільне комюніке зі Сполученими Штатами про готовність до припинення вогню без жодних попередніх умов», але при цьому «чітко дала зрозуміти: ні Крим, ні суверенітет не можуть бути предметом торгу – незалежно від тиску з боку Трампа і його команди». Звідси й висновок: «Тож якщо мова йде про завершення цього специфічного «переговорного процесу», то це, навпаки, позитивна новина для України». Самусь висловлює задоволення тим, що «цей дипломатичний «кордебалет», можливо, нарешті добігає логічного завершення».
Дипломат Вадим Трюхан пропонує дещо інший погляд на ситуацію. Він вважає, що «Трамп і його оточення вже зрозуміли: досягти швидкого завершення війни в Україні їм у принципі не вдасться. Причина очевидна – позиції України та Росії є діаметрально протилежними. Росія прагне знищення української державності, натомість Україна бореться за своє виживання». Зіткнувшись із цією реальністю, а також з «обмеженим інструментарієм впливу на Путіна» та побоюваннями «жорсткої реакції Росії – зокрема, можливої військової ескалації», команда Трампа, за словами Трюхана, вдалася до «своєрідного творчого пошуку – спроби намацати оптимальну лінію поведінки». Тому до нинішніх заяв, слід ставитися спокійно: «Вони, як правило, носять тестовий, ситуативний характер… Заяви – це ще не рішення. Рішення ухвалюються за лаштунками і в непублічному форматі».
Важливим елементом, що потенційно може змінити розклад сил, є так звана угода про надра, підписана між урядами України та США в ніч на 1 травня. Михайло Самусь акцентує на її преамбулі, про яку, за його словами, «майже ніхто не говорить»: «Там чітко зазначено, що США визнають значущість добровільної відмови України від ядерної зброї. Це пряме відсилання до Будапештського меморандуму». Для Самуся це ключовий момент: «А це означає, що США не можуть виступати нейтральним посередником. Вони – сторона, яка взяла на себе конкретні зобов’язання. Адже меморандум недвозначно визначає, як мають діяти Сполучені Штати у разі агресії проти України. А саме: підтримувати жертву агресії – тобто Україну».
ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ РОЛЕЙ: ВАШИНГТОН МІЖ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ ТА ПРАГМАТИЗМОМ, МОСКВА – В ОЧІКУВАННІ ЕСКАЛАЦІЇ
Перспективи взаємодії у трикутнику Київ-Вашингтон-Москва залишаються складними та непередбачуваними. Вадим Трюхан зауважує: «На сьогодні не видно ознак існування діалогу у форматі згаданого трикутника. Маємо окремі двосторонні відносини: Вашингтон – Москва і Вашингтон – Київ. Натомість трек Київ – Москва практично відсутній, так само, як і будь-який тристоронній формат. Наразі в природі не існує реалізованих чи хоча б реалістичних ідей щодо того, як можна було б організувати переговори за участю американців, росіян та українців. Така перспектива теоретично можлива, але не в найближчому майбутньому». Коментар віцепрезидента США Джей Ді Венса про завдання Білого дому на наступні 100 днів «спробувати наблизити позиції сторін» Трюхан інтерпретує як свідчення того, що «формат переговорів, як ми бачимо, поступово переходить у довготривалу фазу, без елементів поспіху чи надмірних очікувань. Тема «швидкого завершення війни» фактично відкладена у довгу шухляду».
Источник: www.ukrinform.ua
