Чому ми, здається, частіше чуємо російську від підлітків, ніж від дорослих? 03.06.2024 15:54 Укрінформ Це в сучасній Україні закономірність, але проблема – вирішувана. Треба розширювати корпус українських термінів. Зокрема, в цифровій сфері
Українська поступово відвойовує місце в українських містах. Кволий ще років 10 тому процес переходу на українську нині набирає обертів. Укрінформ вже писав про курси, розмовні клуби, книжкові клуби, які допомагають містянам адаптуватися у процесі зміни мови щоденного спілкування, роботи, відпочинку. Але ж ви, звісно, звертали увагу на галасливі ватаги підлітків, які трапляються на вулицях дуже часто. Навіть ще не чуючи здалеку, якою мовою вони спілкуються, це можна досить впевнено прогнозувати – російською. Чому так під час такої війни, коли зсув у бік української у тому ж Києві стає дедалі більш відчутним?
Якщо для дорослої людини мовний перехід може бути політично аргументованим (війна, мова агресора), то для підлітків і дітей такі аргументи спрацьовують не завжди. Двомовна історія, коли дитина знає і спілкується російською та українською одночасно, – типова для сучасних українських міст. Чи варто цю ситуацію сприймати як загрозливу для майбутнього української? Чи зможе з часом англійська стати в Україні другою мовою, витіснивши російську. І як відбувається зміна мови з однієї на іншу?
Світлана Сорокіна, вчителька української мови у старших класах, оцінює ситуацію із мовою як практично стабільну. Так, кількісно у школі української побільшало – на уроках, на перерві режим української працює. Однак на побутовому рівні, у спілкуванні в своєму середовищі, учні оболонської школярі все ще користуються здебільшого російською. «Це залежить від лідера», – пояснює вчителька. Якщо у групі лідер дотримується української, як основної мови, його друзі теж переходять на неї. Але, переважно, це матюки та російська, адже вони все ще слухають російську музику. Також Світлана Сорокіна звертає увагу на середню школу і початок формування цілком іншого покоління. Каже, що п’ятикласники у спілкуванні переважно україномовні і вони й не думають про якісь загрози українській мові. Скажімо, на запитання «Чи може зникнути мова?» намагаються відповісти, що в майбутньому мова може змінитись настільки, що її не будуть розуміти інші. Тобто існує перспектива зміни лексики, але загроза не російської.
Ольга-Шевчук-Клюжева, соціолінгвістка.
Ольга Шевчук-Клюжева все своє професійне життя досліджує двомовність дітей. Каже, що сприймає наявну ситуацію нейтрально. Соціолінгвістів, та ще й такого напрямку, в нашій науці, надзвичайно мало. Цей напрям навіть не у всіх філологічних вишах викладають. Адже проблема двомовності одна із ключових у світовій соціолінгвістиці, а мовна політика держав спирається на наукові висновки фахівців. Принаймні, має спиратись.
Вирішення мовних питань потребує часу, наукової бази і суспільного консенсусу. Цими питаннями керувати складно, але можливо. Передусім для них потрібні політичні рішення і вчинки. Для дорослих такий крок зробила Росія – кордони мови, виявляється, для наших ворогів вже й не мають значення, – якщо вони скидають бомби на російськомовні (на думку ворогів) території і вбиваючи її носіїв. Саме тому дорослі роблять свідомий, політичний вибір, розмовляючи українською, а не мовою вбивць. З підлітками та дітьми така історія малопродуктивна. Середовище тут має визначальне значення і протестний вік теж, до речі. Хоча, не лише ці фактори мають вплив.
Почнемо з того, каже Ольга, що нині діти навіть не двомовні, а багатомовні, оскільки засвоюють по три і більше мов. Така тенденція є характерною не лише для України чи інших постколоніальних країн. Це звичайна, закономірна ситуація в Європі.
Що ж стосується двомовності, то розрізняють дві категорії дітей: тих, у кого першою мовою є російська, і тих, у кого перша українська. «Тут важлива етапність засвоєння мови. Наприклад, українськомовна дитина потрапляє в дитячий садочок, де є діти, які говорять російською. І у безпосередньому контакті з носіями дитина з першою українською, опановує російську мову. Вона не має доступу до занять чи уроків, а лише вивчає її з уст носіїв».
Діти з першою російською мають трошки іншу історію. «Вони вдома продовжують розмовляти російською мовою, потім починається соціалізація і навчання української, починаючи з садочка. У нас же вся освіта за законом українськомовна. Діти цілеспрямовано вивчають українську мову», на відміну від російської, яку українськомовні білінгви засвоюють усно. І це важливий нюанс.
Він важливий для мовної соціалізації, коли дитина входить у суспільство, яке вимагає користування певною мовою (у нас українською – без знання цієї мови людина буде виключена із багатьох суспільних процесів, – ред.). Далі запускаються механізми, які належать до сфери мовної політики і мовного планування. Процес мовного зсуву чи мовного виснаження, language attrition. Ольга Шевчук-Клюжева пояснює, що це таке: «Це коли поступово носії починають менше використовувати першу мову, в нашому випадку російську. Це має бути політично вмотивоване рішення, бо люди мають відмовитися від своєї першої мови під впливом обставин. І поступово починають її забувати через неактивне використання. Так відбувається мовне виснаження».
Подібна ситуація детально описана у середовищі іспаномовних мігрантів США. «Є «домашня мова», family language, і потім починається соціалізація дитини в іншій мові.
І перша мова, яка була для дитини в міграції домашньою мовою, починає відходити на другий план. Бо дитячий садочок, школа, вулиця і англійська мова поступово витісняє іспанську мову. І ми матимемо ситуацію індивідуальну з мовним виснаженням. Тобто, якщо батьки не будуть підтримувати іспанську мову, а дитина не буде мати контакту з носіями, то вона перейде на англійську з часом». Соціолінгвістка переконана, що у нашому випадку, в мовній політиці, «ми (науковці, мовні інституції та суспільство – ред.) маємо чітко визначати собі завдання: мовне виснаження має статися для українців з першою російською мовою». Його дуже важко контролювати, але можливо.
Источник: www.ukrinform.ua