«Я – багата мама»: мешканка Чугуєва взяла під опіку двох дівчат-підлітків 09.10.2023 15:04 Укрінформ Опікуни переконані – в сімʼї дитині завжди краще, бо є увага, піклування та любов… Історії допомоги від ЮНІСЕФ в Україні
Тетяна з Чугуєва, що на Харківщині, під час війни взяла під опіку двох дівчаток. Загалом за останніх 17 років її родина прихистила сімох дітей, які залишилися без батьківського піклування: Наталю, Таню, Лєру, Карину, Аню, Амірану та Еріку. Всіх їх Тетяна називає своїми доньками. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) надав родині грошову допомогу для покращення житлових умов.
Тетяна з Чугуєва, що на Харківщині, під час війни взяла під опіку двох дівчаток. Загалом за останніх 17 років її родина прихистила сімох дітей, які залишилися без батьківського піклування: Наташу, Таню, Лєру, Карину, Аню, Амірану та Еріку
Підпис до фото: Тетяна з Чугуєва, що на Харківщині, під час війни взяла під опіку двох дівчаток. Загалом за останніх 17 років її родина прихистила сімох дітей, які залишилися без батьківського піклування: Наташу, Таню, Лєру, Карину, Аню, Амірану та Еріку.
ЕРІКА
13-річна Еріка приїхала до родини Тетяни та Олександра місяць тому. Тетяна згадує: у першу їхню зустріч побачила красиву дівчину з довгим світлим волоссям, яка ховала своє тіло під чорним худі не за розміром та майже не йшла на контакт. «Мене це не злякало. Я сказала: “Еріку ми забираємо додому”», – згадує жінка.
Нині Еріка вже щиро усміхається та допомагає сестрам накривати на стіл: поки Тетяни не було вдома, дівчата приготували десерт та хочуть пригостити ним маму. Кухня – це центр життя родини, пояснює Тетяна. Щовечора з дівчатами вони збираються за столом: ліплять вареники, роблять суші, піцу, а також багато говорять. Тетяна каже, що в усьому прислухається та радиться з доньками – від меню на вечерю до планів на освіту та сімейні покупки. «Всі рішення ухвалюємо лише разом. Я не можу щось вирішувати тоталітарно», – говорить вона. Щоб поділитися секретами, пожалітися чи попросити поради наодинці, дівчата також викликають маму на кухню.
«Ми тут також граємо у слова, в “що подобається / не подобається” тощо. Так – говорячи – ми намагаємося краще пізнати одна одну», – пояснює Тетяна.
Коли чаювання закінчується, дівчата разом збираються перед екраном, щоб дивитися шоу, а Тетяна розповідає, як змінилася Еріка за перший місяць удома.
Еріка, яку взяла під опіку Тетяна, показує свій малюнок, який сама намалювала
«Коли ми забрали Еріку, в неї було мало одягу. Ми пішли на ринок, і виявилося, що вона не вміє обирати одяг. Вона пояснила, що завжди носила чужий, з якого інші діти виросли. Я бачила очі продавчині, яка це чула. Я запитала в доньки: "А якщо він тобі не подобався?". Вона відповіла: "Я намагалася звикнути". Ми нещодавно купили спортивний костюм та жилетку на осінь, але під час однієї з ігор на кухні виявилося, що вона не любить колір костюма. Я питаю: "Чому ж ми його купили? Ми могли взяти будь-який інший". Еріка сказала, що звикне. Моя мета, окрім усього, – навчити доньку слухати себе», – розповідає мама Тетяна.
АМІРАНА
Над ліжком Амірани прикріплені плакати з учасниками південнокорейського гурту BTS. Також у дівчини є подушка та чашка з символікою гурту. «Я ними захоплююся! Також люблю готувати», – говорить вона.
Амірана живе в родині із квітня 2023 року – її разом із Ерікою родина прихистила після повернення з Португалії, куди евакуювалася весною 2022-го.
Взяти дітей у родину Тетяна хотіла ще до війни. Жінка розповідає: «Повернувшись, ми порадилися і вирішили, що мусимо це зробити – кількість дітей, які потребують сім'ї, через війну дуже збільшилася. Єдине, що Лєра спитала: "Мамо, чи вистачить тобі здоров'я?". Я відповіла ствердно».
Амірана позує на фоні своєї колекції плакатів із корейським гуртом BTS
Разом зі старшою донькою Анею Тетяна поїхала на Івано-Франківщину, куди з Харкова евакуювали центр реабілітації – у ньому тоді перебувала Амірана. Тетяна згадує, що з першого погляду зрозуміла, що дівчина шукає сім’ю: «Вона мене підкорила своєю відкритістю, кількістю запитань, які ставила. Я відчула, що Амірана – наша донька».
Амірана відповідає, що це взаємно: «Ми возз'єдналися, й одразу було відчуття, що так було завжди, що ми завжди були родиною. Ми з дівчатами дружимо, дивимося серіали та фільми, гуляємо, займаємося спортом, готуємо. Звісно, я трохи переживала, як воно буде, але рада, що ми знайшли спільну мову».
Минулого року дівчина почала вчитися в технікумі на кухаря. «Я в майбутньому хочу мати свій ресторан. Але для початку я хотіла б поїхати до Кореї, спробувати працювати кухарем там. Мені подобається їхня кухня та культура», – говорить Амірана.
У Чугуєві на початку війни вибухи лунали чи не щодня. Обстріли міста сім’я перечікувала в одній кімнаті разом. «Мені не доводилося щось пояснювати дівчатам. Це вони мені пояснювали, що відбувається, заспокоювали, підтримували, допомагали», – згадує Тетяна.
Свою роботу жінка не полишила: під обстрілами відвідувала літніх людей, якими опікується як соцпрацівниця, – шукала для них харчі, допомагала по господарству. Проте після поповнення родини потреба у грошах зросла. «Дуже підвищилися ціни. Діти звикли, що захотіли суші – ми взяли суші, а тут виявилося, що не вистачає навіть на основне. Діти хворіли, я перенесла операцію, наш бюджет змінився», – говорить багатодітна мама.
Тетяна, яка взяла під опіку дівчат, ділиться історією своєї родини
Про грошову допомогу від ЮНІСЕФ Тетяні розповіли в управлінні у справах дітей, тож жінка не вагаючись подала документи. Кошти від ЮНІСЕФ на себе й трьох неповнолітніх дітей жінка отримала швидко. Як їх витрачати, радилися на кухні всією родиною.
«Діти сказали: треба встановити бойлер та душову кабіну – їх нам подарували раніше, але не було грошей на встановлення. Також на ці гроші поклали плитку на підлогу в кухні. Загалом вирішили, що треба зайнятися ремонтом і покращити житлові умови», – говорить Тетяна.
За її словами, дітям, яких беруть під опіку, важливо відчувати, що вони захищені, що їх не залишили, що їх чують. А людям, які міркують над тим, щоб прийняти дитину в родину, радить добре все зважити, адже це велика робота, а якщо рішення обдумане – нічого не боятися.
«Секрет успіху моєї родини – це любов. У мене семеро дівчат та двоє онуків. Я – багата мама», – усміхається Тетяна.
«ВДОМА, В БЕРИСЛАВІ, У НАС ПРИВАТНИЙ БУДИНОК НА 160 КВАДРАТІВ НА БЕРЕЗІ ДНІПРА»: ДИТЯЧИЙ БУДИНОК СІМЕЙНОГО ТИПУ БУВ ЗМУШЕНИЙ ПЕРЕЇХАТИ З ХЕРСОНЩИНИ ДО ОДЕСИ
57-річна Тетяна – мама-вихователька та засновниця дитячого будинку сімейного типу з міста Берислав, що на Херсонщині. Коли почалася повномасштабна війна, родина, у якій виховуються десятеро дітей, перебралася до більш безпечної на той час Одеси. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) надав сімʼї фінансову допомогу, необхідну для облаштування побуту на новому місці.
Тетяна зустрічає нас на подвірʼї приватного будинку, у який разом із десятьма дітьми нещодавно переїхала із соціального гуртожитку. В ньому чотири кімнати, але й цієї площі бракує для комфортного проживання такої великої сімʼї.
«Вдома, в Бериславі, у нас приватний будинок на 160 квадратів на березі Дніпра. Зі свіжим ремонтом і власним простором для кожної дитини», – з сумом розповідає мама-вихователька.
Жінка має трьох власних уже дорослих дітей, а зараз виховує ще десятьох: сімох хлопців і трьох дівчат.
57-річна Тетяна – мама-вихователька та засновниця дитячого будинку сімейного типу з міста Берислав, що на Херсонщині
«В сімʼї дитині завжди краще, це однозначно, – переконана Тетяна. – Немає незрозумілих заборон, суворого розпорядку дня, як в інтернаті, а є натомість увага, піклування та любов».
Близько дев’яти місяців родина не мала змоги виїхати з Херсонщини. Проте щойно Берислав повернувся під контроль українського уряду, жінка вирішила евакуювати дітей, адже обстріли посилилися: неподалік будинку впав військовий літак, а нерозірвані снаряди лежали просто у подвір’ях. До того ж не було газу, світла та води.
В Одесі родина спочатку зупинилася в соціальному гуртожитку, однак залишатися там тривалий час не було можливості. Тож вирішили шукати будинок.
«Зняти будинок з такою кількістю дітей було непросто. Довелося купити меблі, щоб дітям було на чому спати. Телевізор, пральну машину також придбали. На це пішли всі наші заощадження, – згадує жінка. – А потім соціальна працівниця допомогла нам подати заявку на участь у програмі грошової допомоги від ЮНІСЕФ».
За словами Тетяни, ця підтримка була дуже доречною, адже дозволила облаштувати побут на новому місці та купити хоч якісь іграшки дітям. Частина коштів пішла на те, щоб зібрати дітей на відпочинок у Карпатах, де вони оздоровлювалися за однією із соціальних програм. Решту коштів жінка планує витратити на підготовку малечі до шкільного року: в сім’ї троє першачків, яких треба вдягти та забезпечити шкільним приладдям.
Діти весь час поряд із Тетяною, горнуться до неї, обіймають, граються.
«Я живу в кімнаті з Яриком і Славіком. Ми прокидаємося, застеляємо ліжка та йдемо снідати. Потім я допомагаю мамі прибрати зі столу і ми йдемо гуляти, – розповідає 11-річний Микола. – В Одесі ми любимо ходити в парк та до моря. Також дуже мені сподобалося в зоопарку».
11-річний Микола
Хлопець сумує за домом, але розуміє, що там поки небезпечно, тож треба призвичаюватися но нових умов.
А от 14-річна Діана запевняє, що на новому місці обжитися їй було досить легко. Та коли згадує свій дім, починає плакати, тож ми цю тему більше не порушуємо. Найбільше дівчина сумує за подругою, яка з сімʼєю також виїхала з рідного міста.
Діана, прийомна донька, 14 років
«Якби не війна, ми б жили собі звичайним життям у себе вдома. В нас там набагато краще було, ніж тут. Нових друзів я поки не знайшла, а моя найліпша подруга з Берислава тепер живе в Черкасах, тож ми спілкуємося лише онлайн», – розповідає Діана.
З початку війни ЮНІСЕФ надав грошову допомогу майже 300 000 сім’ям у складних життєвих обставинах для забезпечення їхніх основних потреб, таких як їжа та ліки.
Програма грошової допомоги «Спільно» реалізується ЮНІСЕФ за фінансової підтримки Європейського Союзу, урядів Португалії, Норвегії та Німеччини через Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини (GFFO) та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH, а також сім'ї національних комітетів ЮНІСЕФ.
ЮНІСЕФ в Україні
Діти ЮНІСЕФ Харківщина допомога
Источник: www.ukrinform.ua
