Життя на межі: як у прифронтових містах зберегти людей і бізнес 20.05.2025 13:13 Укрінформ Бізнес страхувати, укриття облаштовувати так, щоб годились для роботи, а вартість розмінування і перевезень – компенсувати хоч частково
Путін хоче, щоб українські міста і села стали непридатними для нормального життя і люди їх покинули, а ми – вберегти свій дім і жити на Батьківщині. За військовими не може стояти пустка – її важче обороняти. А от громади, в яких вирує життя, виробляється продукція, обробляється земля і працюють кав’ярні-перукарні – інша справа. Це робота у людей, податки в бюджет, гроші на армію.
Навіть в областях, на яких ведуться бойові дії або які ворог посилено атакує з повітря (як от Одесу), це все можливо і дуже потрібно. Не тільки продавці, а й виробники різних товарів досі працюють у Харкові, Миколаєві, Сумах. І це коштує недешево. Збитки, завдані росіянами на одній лиш Харківщині, оцінюють не менш як у 32 мільярди доларів, розповідають в Координаційній Раді Харківського офісу Європейської Бізнес Асоціації. Внаслідок бойових дій в області пошкодили близько 70 000 об’єктів нерухомості (у Харкові – 12 000), її населення скоротилося на 38%. Але люди продовжують жити тут і працювати, утворюючи такий собі безпековий пояс України. Щоб він тримався, держава мусить у нього вкладати – не тільки гроші, а й цілу нову стратегію життя.
А НА КОРДОНІ ПОСАДИМО ПОЛУНИЦІ
Якось Анна Жарова, співзасновниця спільноти Israeli Friends of Ukraine, розповіла на своїй сторінці у Фейсбуці про друзів, які незадовго до нападу ХАМАС побудували дім на самому кордоні з Ліваном, в Шломі. Вишки вздовж кордону – як у наших селян соняшники десь у кінці городу, близенько. Почалися обстріли – евакуювалися, та минуло років півтора – і ось повернулись додому. Відновили будинок, пошкоджений ракетою, і знову вирощують полуниці й будують плани на майбутнє.
Де тільки не здатні жити українці – і високо в Карпатах, і в Чорнобильській зоні. Ймовірно, житимуть і на кордонах з РФ, де б вони не пролягли.
Україна, як і будь-яка інша країна під час війни зацікавлена, щоб її прифронтові, прикордонні області були заселені. «Щоб на її фронтирах жили люди і були резильєнтні (здатність людини впоратися зі складними життєвими подіями та відновлюватися, – ред.), стійкі до ризиків», – пояснює Ольга Духніч, керівниця напрямку демографії і міграції Інституту фронтиру. І це цілком реально – в українців є інерція жити до останнього у своїх місцях. Аж так, що іноді спеціальні служби змушені евакуювати дітей з напівзруйнованих росіянами міст, бо їхні батьки відмовляються їхати, говорить Духніч.
Міграційні процеси в Україні вже більш-менш стабілізувалися. «Тут залишилися люди, які достатньо адаптувалися до обставин і зараз не бачимо великої кількості тих, хто б їхав за кордон (зокрема, тому, що для багатьох виїхати – надто дорого)», – розповідає вона. Місця, в яких обстріли, прильоти стають регулярними, будинки руйнуються, а соціальна інфраструктура зникає, люди, звісно, покидають. Але – в межах країни і часто своєї громади чи області. «Ми це бачимо із соцопитувань –
Червень 2024 року, у Харкові будують нове житло. Фото Укрінформ
Ризики, що загрожують мешканцям таких міст, можна і треба зменшувати. Вплинути на безпекову ситуацію непросто. Доведеться зрештою побудувати тисячі укриттів, і користування ними стане нормою невідомо на скільки. Наприкінці 2023-го в МОН говорили, що на Сході треба відремонтувати та збудувати 3,5 тисячі укриттів тільки у навчальних закладах і то – десятки мільярдів гривень. На зведення та облаштування укриттів для шкіл у 2025 році з держбюджету виділять 6 млрд грн. На початок року, як звітували в Державній службі України з надзвичайних ситуацій, у країні було вже на 42 000 більше укриттів, ніж на момент російського вторгнення (тоді – близько 20 тис). Повільно, але до певних стандартів безпеки рухаємося.
А от на міграцію у зв’язку з безробіттям та інші економічні фактори впливати простіше, вважає Юрій Ганущак, директор ГО «Інституту розвитку територій» – це можна робити, підтримуючи бізнес.
БІЗНЕС ПОРЯД З ВІЙНОЮ
Кінотеатри та спортзали, дитячі гуртки й магазини, аптеки – всі ці складові нормального життя людей забезпечує саме підприємництво. І держава має допомагати тим, хто працює на прифронтових територіях, інакше вони
Не те щоб держава ігнорувала особливі обставини прифронтових областей і проблеми їх мешканців – певні преференції вони вже мають. Бюджетники, які працюють на територіях бойових дій, з 2023 року мають щомісячну надбавку – 50-100% окладу. ФОП (1 та 2 групи на єдиному податку) можуть не платити єдиний податок і військовий збір, якщо їхня податкова адреса знаходиться на таких територіях. Для підприємців діють грантові та кредитні програми.
У серпні 2024-го міністр економіки Юлія Свириденко розповідала у Forbes, що на той момент реалізувалось вже близько 30 програм підтримки економіки прифронтових територій. Це – гранти для виробників до 8 млн грн. на пільгових умовах співфінансування (80% покриває держава, 20% – підприємець). Програма «Доступні кредити 5-7-9» з оптимізованими умовами. Звільнення бізнесу від деяких видів податків (земельного, орендної плати за земельні ділянки, екологічний податок, податок на житло тощо). Для фермерів є бюджетні субсидія і дотації (на оброблювання угідь і утримання худоби), гранти на облаштування садів і теплиць. Держава компенсує аграріям до 80% вартості розмінування сільгоспугідь, а «Укрзалізниця» дає 30% знижки на експортні перевезення. Мешканці громад, де ведуться або велися бойові дії, можуть безкоштовно заготовити дрова і планувався експеримент: гуманітарна допомога скрапленим газом для жителів Донеччини, Сумщини, Харківщини та Херсонщини. Перелік програм, звісно, не повний.
Та цього замало для стійкості та розвитку підприємництва в ризикованих умовах. Грантів не досить на всіх, хтось не проходить за критеріями відбору, якісь норми і постанови невдосконалені. Наприклад, від єдиного податку і військового збору звільнені тільки ті ФОП з окупованих та «бойових» територій, що зареєструвалися до повномасштабного. А у появі нових держава вже не зацікавлена, чи як?
Нову економічну політику щодо прифронтових територій ще є куди покращувати. «Один з інструментів, які я бачу – страхування бізнесу, – впевнений Юрій Ганущак. – Держава може взяти на себе частину компенсацій страхових внесків». Страховики, які погодяться вирахувати ризики і розмір внесків-виплат, знайдуться і працюватимуть, каже він. Хоч не всі види бізнесу в таких громадах матимуть сенс. «Ніхто не візьме на себе ризики страхування справи, в якій втрати від прильоту будуть катастрофічними, – пояснює він. – Наприклад, якщо постраждає завод з дороговартісним обладнанням». А от якщо фермерське господарство застрахується, то ризики нижчі: площа велика, ймовірність, що ворог поцілятиме кожен трактор чи корову, не надто велика, міркує пан Юрій. Не потребує цехів і верстатів ІТ-сектор – його і в компактні укриття заховати можна, і якщо буде приліт, то майнові втрати порівняно незначні.
Краматорськ, приліт ракети у січні 2025 року. Фото Укрінформ
На територіях, що постійно під оком ворога, виживе не всякий вид бізнесу і це – не дивно. Підтримувати варто насамперед тих, хто забезпечуватиме життєдіяльність своєї громади. Наприклад, первинну обробку якоїсь сільськогосподарської продукції – це й місцевому населенню цікаво, і затрати низькокапітальні. «Це найкращий, реальний інструмент стимуляції бізнесу як такого, – говорить Ганущак. – І в держави, яка зацікавлена, щоб територія не стояла пусткою і населення було зайняте, є можливість вкладати частку в компенсацію ризиків».
БІЛЬШЕ КРЕДИТІВ І «ЗНИЖКИ» НА РОЗМІНУВАННЯ
«Хочу, щоб ви побачили як це – вести бізнес у Харкові. У багатьох моїх друзів, колег, знайомих підприємців уже були прильоти. Це стало буденністю», – під таким постом опублікував 6 травня фотографії обстріляного ринку «Барабашово» Ігор Балака, голова Координаційної Ради Харківського офісу Європейської Бізнес Асоціації. Підприємці Слобожанщини поки тримають удар – навіть без компенсацій, пільг, програм відновлення. «Це прифронтова територія і вона має жити трохи за іншими правилами. Це не забаганка. Це – умова виживання», – написав тоді пан Ігор.
І всі необхідні правила вже продумані, запевняє він. «Вони повинні сприяти веденню бізнесу. Бо якщо бізнес виїжджає, то такі території важче захищати, а ми не хочемо, щоб Харків перетворився на другу Дружківку», – пояснює Балака. Та й
Крім страхування військових ризиків, без якого, за словами пана Ігоря, на прифронтові території ніколи навіть внутрішні інвестори не прийдуть, підприємці Харківщини просять для бізнесу програму компенсації втраченого на кшталт «Є-Відновлення». «Бо наразі, коли після прильоту БПЛА руйнується будинок, то квартира на другому поверсі, яка здається в оренду, підлягає компенсації, а магазин на першому поверсі – ні. Хоча обидва приміщення використовувались як комерційні», – наводить приклад несправедливого розподілу він.
За словами представника бізнесу Слобожанщини і волонтера,
На додачу спільнота харківських підприємців пропонує уряду
Ще одна болюча тема – мобілізація. В центральних чи західних областях країни, куди мігрують люди, працівників на ринку явно більше, ніж у містах, що дедалі більш знелюднюються. Було б добре
Підприємці "Барабашово" порядкують після обстрілу. Фото Суспільне Харків
Державної підтримки просять і на облаштування укриттів на підприємствах. Самі по собі укриття продуктивності не додадуть, звісно. Якось у Харкові тривога безперервно тривала 37 годин, наприклад, і виходить, підприємства мали б не працювати дві доби поспіль. Тож потрібно нарешті ділити сигнали оповіщення на ракетну та «шахедну» атаки, давати їх суто на громади, які в зоні ризику прильоту, а решті дати можливість працювати. «А хороші
Вже існуючі кредитні та грантові програми – хороші, але на всіх не вистачає. «Ми вже просто вимагаємо збільшення ліміту кредитування, бо діючого замало. Строки повернення кредиту теж повинні бути більші», – говорить представник бізнесу Слобожанщини. А з грантами – хоч плач:
Усі пропозиції вже знають і в обладміністрації, і в уряді, і в ОП, бо харківські підприємці стукають в усі двері. І ніби з’являється розуміння, що цих заходів треба вживати, говорить Ігор Балака. «Ми кажемо – допоможіть, так і ви збережете ці міста і мешканців у них, і вони самі побудують свій бізнес», – запевняє він.
ДИКЕ ПОЛЕ АБО МІСТА З ПЕРСПЕКТИВАМИ
Не досить впровадити правила чи програми, щоб населеність та зайнятість прифронтових областей стала однаково високою. Вже зараз ситуація в Харкові, Сумах чи Краматорську різна, говорить Ольга Духніч. Попри сильні обстріли Харкова і близькість лінії боєзіткнення, містяни не залишають його масово, в місті багато молоді. «Соціальні дослідження показують, що люди, які залишаються, – великі патріоти свого міста і мають позитивні очікування майбутнього, – розповідає вона. – А в Сумах абсолютно не бачать перспектив».
Це пов’язано з тим, чи
Існуватиме певна буферна зона до кордону з Росією. А щоб за нею громади були живими й діяльними, треба буде
2020 рік, староста села Зборів на Тернопільщині в роботі. Фото зі сторінки у Фейсбук Зборів – громада моєї мрії
Староста підтримуватиме контакти з прикордонниками, з військовими, взаємодіятиме з державними органами. Буде таким собі рейнджером, підтримуватиме й розвиватиме місцеві ініціативи (місцеве самоврядування має автономію). «Якщо треба, і поштаря замінить, – пояснює Юрій Ганущак. – А якщо планшет видати, то ще й навчить пенсіонерів, як з безготівкою працювати».
Однорідного розвитку громад добитися не вийде. Якщо й раніше в Кіровоградській чи Сумській областях спостерігали їх знелюднення, то звідки взятися раптовому розвитку? «Розглядатимуть загальне тло: що очікує певні території, якщо на них нічого не робити, і що маємо забезпечити, якщо там мають жити люди, – розповідає Ганущак. – І тоді ухвалюється рішення: який тип використання території оптимальний».
Державі іноді достатньо, щоб на якихось землях просто жили люди, бо без них територія деградує. Не в кожному куточку прифронтових областей будуть підприємства. «Після об’єднання Німеччини вся промисловість Східної Німеччини в зоні 100 км була знищена – об’єктивно збанкрутіла, – наводить приклад пан Юрій. – Навіть виробники сільгосппродукції не витримали конкуренції. Що зробили німці? Національний парк, лісництво там розвивають». Або ближче – Чорнобильська зона. Вимушено, але стала ідеальним ареалом для розмноження диких тварин і туристичною локацією. Можливо, подекуди утвориться таке собі Дике поле –
А людям у містах необхідна буде атмосфера нормального життя. От як, знов таки, у Харкові – міські служби ліквідують наслідки нічних обстрілів так швидко, що на ранок вулиці чистісінькі. «Коли впорядкований фізичний простір навколо, є відчуття, що місто живе, про нього піклуються», – пояснює Ольга Духніч, соціальний психолог. Нещодавно в мережі бурхливо обговорювали, що в Краматорську навесні в одному з парків почали перекладати тротуарну плитку. Мовляв, чи економічно доцільно це в місті, що нині менш ніж за 20 км від ЛБЗ. Якщо планувати для цього міста майбутнє – виходить, що так. «Якщо це вкладається в загальну стратегію і люди розуміють, що плитку кладуть не тому, що місцева влада хоче заробити, а тому що це турбота про місто, то це – дуже важливо», – говорить Духніч.
Хоча нема гарантій, що побудоване простоїть хоч рік. Та для областей, що межують зараз з фронтом, а колись – знову з РФ, діють інші розрахунки. «
Перше фото Укрінформ
Источник: www.ukrinform.ua
