Культ особи 2.0, або Нова епоха вождів 02.04.2025 17:20 Укрінформ Невизначеність і кризи породжують нові культи осіб. Як змінюються механізми творення авторитарних лідерів і що це означає для суспільства?
… Центральна фігура на полотні – лідер, що стоїть на високому постаменті, оточений сяйвом, яке виходить чи то від сонця, що сходить, чи то від його власної величі. Він у розкішному, можливо, військовому чи традиційному національному вбранні, що символізує його єдність із народом і державою. Або у скромному вбранні, яке символізує простоту.
Його поза впевнена, з високо піднятим підборіддям і поглядом, спрямованим у далечінь – до світлого майбутнього. В руці він тримає символ влади – меч, книгу, скіпетр або просто простягає руку в жесті благословення. За ним відкривається щасливий пейзаж, який він пропонує, шлях, дорогу, успіх.
На тлі – речі, які уособлюють здобутки його правління: монументальні мости, хмарочоси або золотоверхі храми, прапори. А десь унизу – народ, що з трепетом дивиться на нього: робітники з інструментами, матері з дітьми, вчені в окулярах та військові на танках – усі з однаковими захопленими обличчями.
Кольорова гама – тепла й урочиста, домінують золотаві, червоні й пурпурові відтінки, що підкреслюють його велич і божественність. А в кутку полотна, можливо, маленькі символічні деталі – книга з його іменем, прапор, що розвівається за його спиною, або птах, що злітає в небо, символізуючи нову епоху під його керівництвом….
Які образи постають перед вами, коли ви читаєте опис портрета такого лідера? Хто саме зображений на цій картині у вашій уяві?
Вусатий Сталін чи Гітлер з минулого століття? Нині чинні «шановний товариш» Кім Чен Ин чи «мудрий стратег» Путін, – безвусий, але як є. Втім, є відчуття, що перед нами розгортається стара-нова сторінка історії, тривожна, якщо згадати її наслідки у XX столітті – Друга Світова, Голодомор, ядерні вибухи. Саме тієї сторінки сонцесяйних осіб, яка востаннє була перегорнена у 50-ті роки XX століття. Здавалося, назавжди.
Ми входимо знову в епоху культів осіб. Звісно, що вони «модернізувались» і осучаснились, вони мало схожі на попередників. Вони існують не лише в авторитарних державах, нових «вождів» обирають у демократичних країнах, їх пропонують зображати на купюрах, їм дарують портрети у золотих рамах і моляться за них. Вони легко підіймаються на Олімп завдяки голосуванням більшості, соцмережам, простим гаслам здолати кризу за два-три тижні й тому, що називається постправдою. Не два, не три, а значно більше проявів «культовості» осіб – ознака невизначеного і тривожного стану XXI століття. І ця тенденція тривожить тих, хто стежить за ситуацією у світі.
Станом на 2024 рік у світі налічується 195 країн: 193 держави-члени ООН та 2 держави-спостерігачі – Ватикан і Палестина. Порахувати ті держави, де вже чітко марковані культи осіб складно, але найяскравіші з них є серед списку – Росія, КНДР, Азербайджан, Туркменістан, В’єтнам, Бангладеш, Туреччина. Тою чи іншою мірою намагаються працювати у подібних концепціях і Орбан (Угорщина), Нарендра Моді (Індія), Сі Цзіньпін (Китай) і – сумна сенсація – Дональд Трамп (США).
Культ особи – це явище, коли лідера возвеличують як майже божественну фігуру, приписують йому надзвичайні якості, а вся пропаганда чи медіа спрямовані на створення ідеального образу.
Наприклад, Йосип Сталін у СРСР або Кім Ір Сен у Північній Кореї. Культ особи може існувати навіть у відносно демократичних, не цілком авторитарних режимах (наприклад, у деяких «демократичних» країнах, де лідер має непропорційно велику популярність і вплив). Тобто культ особи – це скоріше інструмент легітимації влади, а диктаторське правління – спосіб її здійснення.
Але чому знову? Чи схожі нинішні часи з тими, які визрівали на початку XX століття? Як з’являються лідери, які претендують на свою власну велич? І чому ліберальна система не може протистояти таким спробам?
Ми спілкуємось з Орисею Білою, завідувачкою кафедри філософії Українського католицького університету.
ЕПОХА «КУЛЬТІВ ОСІБ»: ОПОРА В ОСОБИСТОСТЯХ?
У сучасному світі, де традиційні інституції втрачають довіру людей, з’являється потреба в тих, хто ніби стабілізує наше життя, дає надію, обіцяє прості рішення. «Є таке відчуття, що ми заходимо в епоху культів осіб, це справді так, – каже співрозмовниця, – і для цього є кілька різних причин, які поєдналися».
Така потреба виникає, коли традиційні опори – парламент, суди, університети, ЗМІ – вже не можуть забезпечити відчуття безпеки. Люди шукають опори в особистостях, які обіцяють стабільність у світі, що змінюється з блискавичною швидкістю.
Источник: www.ukrinform.ua
