Автор фото, BBC/Svitlana Libet
Підпис до фото,
Настя (у центрі) допомагає абітурієнтам та їхнім
батькам у Києво-Могилянській академії
Українські студенти звикли до складнощів з навчальним процесом.
Біля столичної Києво-Могилянської академії група студентів-волонтерів допомагає новим абітурієнтам розібратися зі вступом.
Анна пояснює, що деякі з нинішніх студентів ніколи не відвідували заняття особисто.
“Вони вступили під час ковіду, а потім відбулося повномасштабне вторгнення Росії, тому вони ніколи не навчалися офлайн. Це трохи сумно”, – каже вона.
- “У нас не було вибору”. Чому індійські студенти повертаються до України
- Замість книжок – автомат. Як студенти йдуть воювати
- “Часом мене мучить совість”. Як чоловіки за гроші виїжджають з України
Але вона та її колеги-волонтери пояснюють, що зараз усе по-іншому: цього року студенти повертаються до очних лекцій, попри війну, що триває.
Це означає, що у батьків виникає ще більше питань, ніж зазвичай.
“Вони досить часто запитують, чи вистачить у нас місць в укриттях, якщо [їхні діти] приїдуть сюди вчитися”, – каже Анна.
Підпис до фото,
Аня, Таня, Настя, Анна та Софія допомагають зі вступом до Києво-Могилянської академії
Також це чинить ще більший тиск на потенційних студентів, які вирішують, чи йти в університет – і де це робити.
Згідно з правилами воєнного часу, чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть залишити Україну без спеціального дозволу влади.
Це означає, що студенти, які вирішили навчатися в Україні, не можуть виїхати за кордон, доки не закінчиться війна. І хоча зараз студентів звільняють від призову в армію, це може змінитися, якщо Україні знадобиться більше чоловіків на фронті.
Зараз в Україні до війська мобілізують у віці 25-60 років. Молоді хлопці віком 18-24 можуть йти до армії добровільно. Вони підлягають призову на строкову службу, проте під час воєнного стану призов на неї призупинили.
Це також означає, що студенти чоловічої статі, які планують навчатися за кордоном, повинні виїхати до того, як їм виповниться 18 років – а також те, що вони не зможуть приїздити додому, не ризикуючи залишитись у власній країні.
Російська війна чинить гендерний розкол в українському суспільстві.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну минулого року, Ліза втекла на захід і зрештою оселилася в Німеччині.
Тепер вона планує вивчати науку в південному місті Констанц, на кордоні зі Швейцарією, після того, як пройде обов’язковий курс німецької мови.
17-річна дівчина ненадовго повернулася додому в Київ, щоб підготуватися до університету.
“Я розраховую на можливість щось купити в Німеччині, тому що там відкрито більше магазинів – багато магазинів, які мені подобалися в Києві, закрилися, – каже вона. – Але там дорожче. Тому в Києві я можу зекономити перед від’їздом!”
Підпис до фото,
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Ліза оселилася в Німеччині та планує там вивчати науку
Ліза каже, що з 32 її однокласників в українській школі половина обрала навчання за кордоном – і хлопці, і дівчата.
“Хлопці нікого не звинувачують, вони розуміють, що є правила, і їх треба дотримуватися, – каже вона. – Але вони також намагаються поїхати – їм лише 16, 17, 18 років”.
17-річний Михайло цьогоріч постав перед складним вибором.
“В Європі є набагато більше можливостей, – каже він. – Там набагато більше нічного життя. Мені 17 років і я хочу робити щось божевільне – а я знаю, що в Києві єдине, що я можу робити після півночі, це залишатися вдома через комендантську годину”.
Але зрештою він зрозумів, що не зможе залишити сім’ю та друзів.
“Батьки так тиснули на мене, щоб я кудись поїхав, бо мене можуть призвати в армію, мене можуть убити ракетою, – каже він. – Але я не боюся. Може, це моя помилка, але мені байдуже, я хочу жити саме так”.
Підпис до фото,
Михайло лишається у Києві
Михайло каже, що також хоче залишитися в Україні, щоб зосередитися на планах на майбутнє та допомогти відбудувати країну. Він створює електронну музику і хоче продовжувати робити це тут, у Києві.
“Я дуже оптимістично налаштований щодо України, – каже він. – З такими людьми, як я і мої друзі… Я думаю, ми можемо зробити Україну великою”.
Він такий не один. Стефан, також 17-річний абітурієнт, живе тут, у Києві. На відміну від Михайла, він подав документи до університету в Польщі, і його зарахували.
Але замість того, щоб залишити свою країну, він вирішив навчатися дистанційно з України та записався на додаткові курси в університетах вдома.
“Мої батьки хотіли, щоб я поїхав до Польщі, – каже він. – Я хотів залишитися в Україні”.
Стефан не лише навчається – він працює креативним директором маркетингового агентства Hooligan Bureau. Він показує нам офіс на 24 поверсі будинку біля Київського політехнічного інституту, який вони роблять для клієнтів.
Він вважає, що не можна гаяти часу і треба розвивати свою країну.
Підпис до фото,
“Війна незабаром завершиться, і нам доведеться відновлювати Україну”, каже Стефан. “Все залежить від українців. Ми сильна нація, і ми здатні на багато”.
Стефан розповідає, що перед війною подорожі були важливою частиною його життя: він відвідав країни Європи, США та Азії. Втім, зараз він відчуває щастя в Україні. Після закінчення конфлікту він планує відновити подорожі.
“Я б хотів відвідати всі країни, які надавали найбільшу підтримку Україні”, говорить він. “Я мрію створити проєкт “Дякую країнам” разом із країнами, які виявили підтримку Україні, такими як Велика Британія та багато країн Європейського Союзу”.
І навіть як жарт, Стефан згадує: “Можливо, це не буде моя перша поїздка, але я хотів би відвідати Росію і подарувати всім по морді”.
Ця стаття підготовлена за участю Світлани Лібет.
