Саркозі перебуває у «миротворчій» гарячці: дайджест пропаганди за 17 серпня 2023 року 18.08.2023 16:38 Укрінформ «Русский мир» від Казахстану до Латвії залишається хіба що у хворій уяві Путіна.
Центр
стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 17 серпня 2023 року.
- «Референдумні» пропозиції експрезидента Франції
- «Царьград» у Казахстані отримав за «мамбета»
- Путін зібрався «швидко» дістатися Донецька та Луганська
- Латвія клацнула по носу РПЦ
«Референдумні» пропозиції експрезидента Франції
Колишній президент Франції Ніколя Саркозі в інтерв’ю газеті Le Figaro заявив, що «вважає ілюзорним повернення Криму до складу України». На його думку, «для затвердження нинішнього стану справ необхідний референдум, організований під суворим контролем міжнародної спільноти».
З аналогічними референдумними пропозиціями він виступив і щодо інших тимчасово окупованих територій України – «щоб остаточно і прозоро вирішити ці територіальні питання».
НАСПРАВДІ, варто нагадати, що на саміті НАТО у 2008 році саме Саркозі разом з тодішньою канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель не підтримав надання Україні ПДЧ.
Нинішня заява Саркозі у перекладі з його «миротворчої» мови – виглядає як пропозиція «злити» Україну. 15 років тому (коли Саркозі керував Францією) саме так вчинили з Грузією.
В Офісі президента України відреагували на заяву відповідно: «Не можна заохочувати злочинців фразами «земля в обмін на мир». Не можна торгувати чужими територіями, тому що ти боїшся або тому, що товаришуєш зі злочинцями. Крим і Донбас – безумовна територія України. І єдиний спосіб реально зупинити війну – це повернення на них міжнародного права».
Генсек НАТО Єнс Столтенберг 17 серпня на подібні «миротворчі» пропозиції (які в т.ч. нещодавно лунали і з його канцелярії) зазначив: «Ми будемо підтримувати Україну, доки вона не переможе у війні. І лише українці можуть вирішити, коли є умови для переговорів, хто в них братиме участь, і яке рішення є прийнятним».
А Саркозі не слід повторювати ні власний грузинський досвід «умиротворення Росії», ні свого історичного попередника Даладьє. Він, нагадаємо, також за формулою «земля в обмін на мир» намагався вгамувати апетити Гітлера. До чого це зрештою призвело (в т.ч. й Францію) – відомо.
«Царьград» у Казахстані отримав за «мамбета»
17 серпня стало відомо, що Міністерство інформації та суспільного розвитку Казахстану заблокувало сайт пропагандистського телеканалу «Царьград», який належить «православному олігарху» Малофєєву.
Про значущість «Царьграда» для просування російського інформаційного порядку денного свідчить той факт, що з’ясуванням обставин його блокування зайнялося аж МЗС РФ. А директор інституту «Царьград» Олександр Дугін (той самий) попередив, що «так само починалося все й в Україні».
НАСПРАВДІ, перед баном «Царьграду» офіційна Астана винесла йому аж чотири попередження з приводу пропаганди екстремізму. Перший – ще в січні 2021 року за матеріал із назвою «У Казахстані хочуть поставити росіян на коліна?».
А 31 травня канал отримав одразу три попередження. Вони стосувалися публікацій із заголовками: «Казахські націоналісти тероризують російських жінок напередодні Дня Перемоги», «Козачі лампаси розбрату: у Казахстані хочуть поставити росіян на коліна?» і «Мамбет, що гнав росіян з Казахстану, вибачився на камеру».
(Мамбет – це зневажливе прізвисько казахів – вихідців із села, є аналогом російського слова «быдло» і позначає грубу, неосвічену і безкультурну людину).
Звісно, блокування «Царьграду» у Казахстані – це вже навіть не сигнал. Це своєрідний маніфест того, що таке явище як «пострадянський простір» (або «русский мир») помер. Тому що дружити з Москвою на ґрунті того, що «ми всі жили разом» більше не вийде. Тим паче зважаючи на погрози Дугіна та Кеосаяна щодо повторення Казахстаном «долі України». Але нічого іншого своїм сусідам, окрім «ви всі – мамбети», Росія запропонувати не може.
Путін зібрався «швидко» дістатися Донецька та Луганська
17 серпня російські ЗМІ назвали «історичним днем». Він став таким через те, що Путін підтримав будівництво залізничних високошвидкісних магістралей. У тому числі «з Москви до Луганська та Донецька».
НАСПРАВДІ, Луганськ і Донецьк з кожним днем на все більш високошвидкісній магістралі визволення їх Силами оборони України. Що опосередковано визнають і в Москві.
Наприклад, так званий «прем’єр-міністр ДНР» Віталій Хоценко обіцяв відкрити аеропорт Маріуполя вже «до кінця цього року». Але цього тижня віце-прем’єр РФ Хуснуллін заявив, що «відновлювати аеропорт у Маріуполі у найближчі два роки ніхто не буде». Донецький аеропорт, за його словами, «у планах нашої найближчої п’ятирічки».
А повертаючись до високошвидкісних залізничних магістралей. Прокласти їх, звісно, ще можна спробувати (до більш-менш першого влучення). Але що їздитиме цими шляхами? Так, в РФ були поїзди: «Ластівка», «Стриж» та «Сапсан». Але усі вони обслуговувалися іноземними компаніями. Наприклад, Siemens, яка пішла з РФ після початку війни. (Профільний віце-прем’єр Мантуров тоді ще дивувався: «Як так? Siemens була представлена на нашому ринку понад 150 років, ще з царської Росії»).
На «імпортозаміщення» потрібні десятиліття, а не роки, місяці чи «історичні дні», рахунок яких у Росії в Україні добігає кінця. А в сукупності із тими проблемами, які нині відчуває російська авіація, путінська транспортна магістраль вже в глухому куті. Не стільки технологічному, скільки ідеологічному.
Латвія клацнула по носу РПЦ
І наостанок про невиразну, на перший погляд, подію. Вона трапилася у мабуть найбільш «російській» серед балтійських країн – Латвії. Цього тижня в ній було висвячено на єпископа Валмієрського архімандрита Іоанна (Ліпшанса). В РПЦ це негайно назвали «порушенням церковної єдності».
Фактично, підручник містить такі твердження, як “СВО об’єднало всю російську громадськість, а армія України використовує мирних жителів як живий щит”, що відповідає “600 незаперечним” фейкам Москалькової.
Журналіст “Можем Объяснить” Ілля Давлятчин в інтерв’ю Freedom висловив надію, що вчителі розумітимуть характер цієї пропаганди, яку намагаються втиснути в підручник.
Військовий історик Софія Широгорова переконана, що підручник написаний авторами, які застрягли психологічно в пізньосталінський період. “Ця книга здається, ніби була витягнута прямо із 1952 року. Стиль, слова, риторичний рівень – це навіть не “совок”, це ждановщина”, – вона сказала.
Історик Тамара Ейдельман вважає, що підручник не просто поганий, а ще й хитрий і підлий. У ньому просуваються наративи, що радянська влада була не така вже й погана, а Захід завжди “гадив” Москві. Репресії Сталіна згадуються, але намагаються довести, що вони впроваджувалися тільки проти зрадників. Судили, ув’язнювали і стратили тільки “тех, хто співпрацював з фашистами”. Зазначається, що розстрільні пелотони використовувалися лише у виняткових випадках та знаходили розуміння в суспільстві.
Однак якщо Москва вважає, що подібний наратив може знайти розуміння в Україні, то вони сильно помиляються, оскільки Росія вже написала свою криваву історію, і Україна не вірить у подібні історичні перекрути.
