Путін програв свою генеральську битву з Україною: дайджест пропаганди за 23 серпня 2023 року 25.08.2023 12:16 Укрінформ 24 російські генерали та Пригожин склали голови і здали посади перед Незалежністю України
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 23 серпня 2023 року.
- Як один терорист замочив другого в «сортирі»
- Балицький і «запорізький форпост РФ на 10 років»
- За великим гелікоптерним рахунком
- 24 російські генерали до Дня Незалежності України
Як один терорист замочив другого в «сортирі»
Близько опівночі Росавіація опублікувала список пасажирів бізнес-джета, серед яких дійсно були Євген Пригожин та Дмитро Уткін – ватажки ПВК «Вагнер».
Цікавий сам факт просто блискавичного підтвердження їхньої загибелі. Зазвичай після подібних авіакатастроф це займає певний час. А тут все трапилося настільки швидко, що близький до Пригожина Telegram-канал Grey Zone повідомив, що він «загинув в результаті дій зрадників Росії».
НАСПРАВДІ, нічого дивного. Те, що Пригожин повторить долю бен Ладена і Распутіна Центр стратегічних комунікацій прогнозував ще у січні. Питання були лише щодо часу і місця. Трапилося це 23 серпня 2023 року у повітрі над Тверською областю. Путін обіцяв рівно 24 роки і один місяць тому: «Ми переслідуватимемо терористів скрізь. В аеропорту – в аеропорту. Якщо, ви вже вибачте, в туалеті спіймаємо, ми в сортирі їх замочимо, зрештою. Все, питання закрите остаточно». Сказано – зроблено.
Один терорист замочив іншого. В аеропорту не вдалося, так для повного символізму, можливо, дійсно, коли Пригожин відійшов у сортир власного літака. Таким чином, Путін «остаточно закрив питання» Пригожина, яке зависло після його заколоту.
Радник глави офісу президента України Михайло Подоляк заявив з цього приводу, що «в Росії починається «смутний час» із численними смертями. Причин кілька. По-перше, червневий заколот надто налякав Путіна.
По-друге, заколот повністю обнулив репутацію Путіна та силовиків, які нібито усе тримали під тотальним контролем.
По-третє, у той момент, саме в той момент, коли Пригожин зупинився за 200 км від Москви, а потім несподівано повернув назад, він добровільно підписав собі смертний вирок.
«Путін не прощає нікому липкі відчуття власного страху. Це неможливо. Таке демонстративне усунення Пригожина — прямий сигнал елітам, що жорстокі вбивства «своїх» у Росії починаються. Через масштабну нервозність, недовіру, підозрілість, яка захопила Путіна. Це також прямий сигнал західним елітам про те, що Путін уміє сильно боятися.
Але він не прощає «втрати обличчя», образи на підтримку України, ордеру МКС тощо. І тому неправильно завершена війна, компромісні варіанти, чергові мінські угоди – велика проблема. З надзвичайними наслідками. Путін мститиме. Гібридно.
Також, це сигнал російській армії, що ніяких «героїв» реально там немає і що будь-яка нелояльність каратиметься смертю, і що можливі лише «потішні герої». Головне завдання армії – вбивати, вмирати і не лякати Путіна», – пояснює Подоляк.
А Пригожин дуже перелякав Путіна. І за це поплатився.
Балицький і «запорізький форпост РФ на 10 років»
А в ніч на 23 серпня сам Путін роздавав ярлики на тимчасове «княжіння» своїм гауляйтерам на українських ТОТ під виглядом «узгодження кандидатур напередодні виборів».
Звісно, вони на радощах наговорили йому те, що він хотів чути. Наприклад, Балицький заявив, що «Запорізька область, яка на 87% підтримує Путіна, може стати форпостом Великої Росії, зокрема в геополітичному сенсі. А сам Путін вже схвалив план розвитку області на 10 років».
НАСПРАВДІ, конструкція подібних заяв містить такі складові. По-перше, просувається наратив «незважаючи на труднощі, все йде за планом». По-друге, для «історичності» плану вживається зворот «десятиліття». По-третє, за його «підтримку народом» відповідає цифра «87%». По-четверте, для надання «глобальності» плану з’являється щось «геополітичне». По-п’яте, для «патріотичності» обов’язково вбудовується якийсь «форпост Великої Росії».
Приблизно так і підтримується путінська ілюзія. Щоденно і методично. Те, що вона руйнується, наприклад, останнім опитуванням, за яким 90,4% українців не згодні віддати свої ТОТ Росії, – різноманітних «балицьких» не обходить. Бо вони теж є частиною цієї ілюзії.
Цікаво, до речі, як поставилися українці до перспективи справжніх (а не російських) виборів на ТОТ. Більшість підтримують перенесення виборів на 1-5 років у Криму та ОРДЛО після їхньої деокупації, але не бачать потреби у відтермінуванні їх на територіях, що потрапили під окупацію після 24 лютого 2022 року.
Отже, практика проведення виборів на ТОТ обов’язково повернеться. Але вже без балицьких та інших сальдо.
За великим гелікоптерним рахунком
23 серпня стало відомо, що російський гелікоптер Мі-8 здійснив м’яку посадку на підконтрольній Україні території. Роль «центру управління польотів» цієї пілотованої місії успішно виконало Головне управління розвідки МОУ. Її представник Андрій Юсов заявив, що з екіпажем ведеться робота. «Все добре. Новини будуть», – анонсував він.
НАСПРАВДІ, поки всі (насамперед, у Росії) очікують на підробці цієї непересічної події від ГУР МО, нагадаємо, що в Україні вже діє Закон про грошову винагороду за добровільно передану ЗСУ придатну для застосування російську бойову техніку.
Військовослужбовці ЗС РФ можуть здаватися в полон разом з технікою та відповідно отримувати компенсацію:
– Бойовий літак винищувальної або штурмової авіації – $1 млн;
– Бойовий вертоліт – $0,5 млн;
– РСЗВ – $25 тис. калібром до 122 мм, $35 тис. калібром від 122 мм;
– Танк, самохідна наземна артилерія – $100 тис.;
– Бойова машина піхоти (десанту), БТР, броньовані розвідувально-дозорної машини – $50 тис.;
– Військове авто/тягач/інженерна машина для розвідки, розмінування, розгородження, прокладання шляхів тощо. – $10 тис.;
– Корабель 1 або 2 рангу – $1 млн;
– Корабель 3 або 4 рангу – $0,5 млн;
– Судно військового (допоміжного) забезпечення – $200 тис.;
– Судно малогабаритного бойового (розвідувального) призначення – $50 тис.
Тож ласкаво просимо. Поки що ласкаво.
24 російські генерали до Дня незалежності України
І наостанок про ще один рахунок. Але вже російсько-генеральський. Підраховано, що на сьогодні, в армії Росії налічується понад 1300 генералів. Про їхню деградацію свідчить велика кількість кримінальних справ, порушених проти них за корупцію, крадіжки та інше.
Але нас цікавить, насамперед, скільки серед них втратили свої посади, або взагалі життя, саме через війну в Україні. Станом на 24 серпня таких 24. Останнім серед тих, чию кар’єру зламала Україна, став генерал Суровікін, відставку якого вже підтверджено призначенням на його посаду (командувача Повітряно-космічних сил ЗС РФ) Віктора Афзалова.
Крім нього своїх посад позбулися щонайменше 12 високопоставлених російських воєначальників. При цьому за усталеною путінською «гібридною» традицією нікого публічно не покарали.
У двох випадках відставлені воєначальники отримали перепризначення. Генерал-полковника Сергія Кузовльова відправили у відставку з посади командувача Західного військового округу в грудні, причина — провал наступу на Лиманському напрямку. Пізніше призначили на той самий пост у Південному військовому окрузі.
Генерал-полковника Олександра Лапіна зняли з посади командувача угрупуванням російських військ «Центр» у жовтні, через звинувачення у відступі з Лиману. Втім, це не завадило Лапіну очолити Головний штаб Сухопутних військ, і згодом знімати про себе «героїчне» кіно разом із «воєнкором» Коцом.
Частина генералів опинилися в Сирії. Туди, зокрема, заслали генерал-полковника Андрія Сердюкова (чиїх десантників в Україні розбили рік тому) та екс-командувача Східним військовим округом генерал-полковника Олександра Чайка. У Сирію також вирушив генерал-лейтенант Сергій Кисіль, відсторонений від командування 1-ю гвардійською танковою армією через провальну спробу захопити Харків. До Сирії поїхав і екс-командувач 58-ї армії генерал-майор Іван Попов, який перед цим публічно розкритикував МО РФ.
Про нові призначення ще п’ятьох воєначальників взагалі не повідомлялося. Серед них: екс-командувач Чорноморським флотом адмірал Ігор Осипов (відставка у серпні 2022 року після втрати крейсера «Москва»), колишні: командувач ЗВО генерал-полковник Олександр Журавльов (відставка у жовтні минулого року, після серії провалів під Харковом) та генерал-лейтенант Рустам Мурадов (березень, ЗМІ пояснювали це величезними втратами на Вугледарському напрямку).
Не отримали перепризначення генерали Олександр Дворніков та Геннадій Жидко (помер цього серпня).
Колишній заступник міністра оборони генерал-полковник Михайло Мізінцев, звільнений у квітні, через місяць відвідав Бахмут як новий заступник командира «ПВК Вагнер». Що з ним трапилося після «заколоту Пригожина» невідомо. Що з ним буде після його вбивства – тим паче.
Набагато драматичніше склалася доля інших путінських генералів, які загинули в Україні. Останнім серед них став Олександр Цоков.
А першим був генерал-майор Андрій Суховецький, якого було ліквідовано 28 лютого минулого року під Маріуполем. Також у Маріуполі (орієнтовно у середині березня), загинув генерал-майор Олег Мітяєв.
Під Харковом було ліквідовано генерал-майора Віталія Герасимова. У Чорнобаївці Херсонської області, внаслідок удару по командному пункту, поповнив лави 200-х генерал-лейтенант Яків Резанцев. У березні загинули: генерал-майори Володимир Фролов та Андрій Колесніков.
Біля Ізюма Харківської області загинув генерал-майор Андрій Симонов, а біля Попасної Луганської області у травні генерал-майор ВПС Канамат Боташев (діяв у складі ПВК «Вагнер»). Також у Луганській області минулого червня загинув генерал-майор Роман Кутузов.
Вже цього року у лютому ліквідували генерала Дмитра Ульянова. А в червні – генерала Сергія Горячева. Таким чином, разом із липневим «200-м» Цоковим станом на 24 серпня набирається рівно 24 путінських генерали. Все символічно – як любить Путін.
Більш ганебного результату для «другої армії світу» і уявити важко. А ЗСУ не уявляли – вони просто зробили це. Підтвердивши таким чином, що свою генеральську битву з незалежною Україною Путін вже програв. Скільки б він своїх пригожиних не перебив з переляку.
